Сподіваємося, для більшості наших співрозмовників учорашнє патріотичне шоу "фуражирів" не було несподіванкою – переконатися у нездатності популістів навіть у доленосні для неньки часи керуватися здоровим глуздом ми й до цього мали достатньо приводів.
Перекошені у патріотичному ідіотизмі обличчя, лайка на адресу жінки з вуст одіозного правника, котрий, певно, втратив просторову орієнтацію і сплутав сесійну залу парламенту з ганделиком, полум'яні спічі на честь прав людини у сфері освіти, артистична жестикуляція опозиціонера, чиї довершено плавні маніпуляції вказівним перстом і пересмикування плечами нагадували манірне кривляння бонвіана Голохвастова перед Пріською Прокопівною. «Баришня уже лягли і просять». Очікувано послідовним був лише табір «ЗаЖОПників», цим навіть у розстрілі українського катера нетверезою чужинською матроснею ввижається жест доброї волі.
Знаєте, краяни, чомусь противиться кобищанська душа побачити перемогу українства у 276 голосах «за» введення у відповідь на ескалацію агресії путінських гопників воєнного стану у президентському варіанті – на 30 діб у 10 прифронтових областях. Те, якою ціною далася парламенту «перемога» очевидного над хворобливими фантазіями непідкупних представників плебсу упевнює у трагічній незмінності вінниченкового діагнозу щодо безальтернативності брому для української політики.
Може й справді, саме тоді, коли ми двічі відволікалися від спектаклю «Законопроект 9338» на приготування міцнющої кави для утихомирення розбурханих емоцій, хтось з отих палких захисників України згадав про Україну?
Істерика у спробі урівноважити демократію з необхідністю її урізання – поганий порадник, за таких обставин, як правило, перемагає ворог.
Вадим Демиденко