«В России около 20 жителей Москвы провели акцию в поддержку Украины, осудив агрессию своей страны в Азовском море» (https://www.obozrevatel.com/society/putin-vedet-po-puti-gitlera-v-moskve-proshla-aktsiya-v-podderzhku-ukrainyi.htm). «В России около 50 жителей Санкт-Петербурга провели акцию в поддержку Украины, осудив агрессию своей страны в Азовском море» (https://www.obozrevatel.com/society/putin-eto-vojna-rossiyane-proveli-novyie-piketyi-s-flagami-ukrainyi.htm).
Все. Акція навіть на свисток не тягне.
Здавалося б, Юлія Латиніна. Записна опозиціонерка, чия сім'я постраждала від запутінців, змушена була залишити Росію. Коменти подій і осіб, як правило, у Юлії Леонідівни цікаві і, переважно, демократично зорієнтовані. От тільки, чи нам здається, чи й направду, але коли на злам випробовується світогляд, пані лібералці зраджують цивілізаційні чесноти, збивається колумністка на звичні для отєчества дими – солодкі і приємні.
Близька нам росіянка. Одна з тих, хто не повівся на «нашистські» прожекти поступальної Новоросії за сценарієм повзучої лепри: спершу Крим – затим увесь український Південь – фініш на лінії Керзона.
І раптом: «…Самый первый вопрос, как ни странно, к украинцам – а чего, собственно, вы, украинские моряки, не оборонялись? … Значит, соответственно, вот эти суденышки «Бердянск» и «Никополь», на бумаге они вооружены, у них есть там автоматическая пушка, гранатомет. Даже есть ракетные комплексы … Но это же военные суда! У них профессия такая – воевать … Ребят, если вы военные суда, то, простите, в такой ситуации, в ситуации, когда вам объявили войну, вы должны стрелять. Может, они бы и отбились».
Бачите, як воно у них – за законом драматургії: ружжо висить, значить, має стрельнути. Ми вже не кажемо про пріоритети. Юлія Леонідівна перше запитання чомусь адресує не перепилим «погранцам»-співвітчизникам та їх не тверезішим командирам, не вожакам кремлівській зграї, чиї башти позносило ще у 2008 році з моменту оголошення нової «холодної війни» Блідою Міллю, а жертвам агресії! Котрі, не розв'язавши третьої світової війни, обдурили пані Латиніну у її кращих очікуваннях! Про «може б, відбились» промовчимо.
Не маємо ні кваліфікації, ні наміру з'ясовувати психологічні підвалини російського лібералізму. Але, погодьмось, щось не так не лише з пані Латиніною.
Тому притлумлюється патетична риторика євтушенкового рядка про пацифістську природу етносу – «Хотят ли русские войны?». Чи варто розпитувати про це «матєрєй», котрі за рубльову подачку своїх загиблих синів переписують в «їхтамнєбило»?
Коли чи не увесь сусідній загал хизується власним розгнузданим реваншизмом, скандуючи «Можем повторіть» у хресних ходах «безсмертних полків»?
А про що, крім очевидної патології, можуть свідчити розчулені сльози тамтешніх патріотів від мультика про флорідський вояж «Іскандера» і зникаючі у радіоактивному попелі Штати? Або хворобливі фантазії про можливість перемоги у ядерній війні з наступним райським відрядженням?
А намір балаганного блазня-думця Жириновського скупати чоботи в Інді? При тому не відморожені неонацисти, а прості рязанські дєви вигулюють майбутніх муромців з поповичами у візочках а ля «Т-34» і шиють гімнастерки для контингенту дитячих садків.
Хіба не хвора людина запустила у російські школи практичне завдання для десятилітніх «Напиши батьку на фронт»? Це ж куди – під Широкіне чи Дебальцево? Мережі вибухнули пропозиціями годувати дітей винятково з солдатських казанків, увести військові звання для вчителів, спати в пілотках, повально кохатися лише 23 лютого, щоб на конвеєр поставити суворових, кутузових і шойгу. Але інфікований агресією контингент аплодує якомусь Алєксандру Неукропному (це ж писака і псевдо собі підбирав з натяком!), цитуємо піну і подаємо посилання винятково для фактології, читати тієї гидоти не треба: «Это ж кем надо быть, чтобы не видеть и не понимать - сегодня Россия вынуждена противостоять едва ли не всему миру, и противостояние это может вылиться во что угодно. Может, и стоит готовиться? И в порядке такой подготовки назвать, наконец, своими именами крайне важные для всех нас вещи. Прежде всего, патриотизм – патриотизмом…» (https://topcor.ru/3792-napishi-otcu-na-front-v-rossii-razgoraetsja-novyj-skandal.html).
Недопалок з пацючим вишкіром, клонований санкт-петербурзьким бандитським підворіттям, все ще володар російських дум. І його маячня «дранг нах вестен» реалізується в Грузії, Криму, на Донбасі, у Сирії. До оцього стану російське суспільство прийшло й завдяки беззубому лібералізмові, і вельми розмитим уявленням інтелігентів про допустимі межі манкірування зброєю.
Вадим Демиденко