Приводом до побіжної зауваги до засадниче-принципових теренів стало вручення нагороди «Top 30 under 30» Фондом Віктора Пінчука (стандартний шлях українського олігарха Віктора Михайловича Пінчука від шарашки з маніпуляціями так званою інтелектуальною власністю до ювілею в Куршавелі за участю 300 гостей і канадського цирку «Cirque du Soleil» тут: http://dosye.info Пінчук). «Зять Кучми» фінансує нагороду видання KyivPost за успіхи дотридцятилітньої молоді в галузі реформ, волонтерства, бізнесу і громадського активізму.
Чотири патріотично і гостро люстраційно налаштовані номінанти – Владислав Грезєв (кадрова платформа Lobby X), Віталій Устименко (одеський осередок «Автомайдану»), Юрій Дідула (проект «Будуємо Україну разом») та Тарас Прокопишин («The Ukrainians») – заявили, що не мають наміру «відбілювати» репутацію олігарха своїми іменами і на очах у В.М.П. відмовилися від його трендових статуеток з конвертами. Наступного дня волонтерка Марічка Берлінська розбила свою призову статуетку на камеру. Вчинок, який знову подвиг суттєвий сегмент дружнього нам Фейсбуку на пошуки оцінки сакраментального протистояння «білих одеж» з доцільністю. Ну, отого, пам'ятаєте, «а вона все-таки крутиться», «є компроміси і компроміси», «кримнаш», «вона працює» тощо.
Підтоптаний статус все частіше схиляє наше втомлене сумління до виваженості і компромісів… Ми отут на кутку зупинилися на точці, де визнається право грішної людини, а всі ж ми «люди», на помилку. З обов'язковим її пізнішим визнанням, клятвенного побиття себе чесного в груди із запевненнями, що помилилися оце вже точно востаннє і що лихий попутав. Адже не всі з 4 тисяч латвійців, чиї прізвища будуть оприлюднені у кінці травня наступного року у списках агентури КДБ, були співробітниками монстра. Були й там «компроміси». Але якщо людина визнала свою слабкодухість, засудила свій негарний вчинок і не стала причиною нічиєї трагедії? Ми б пробачили. Хоч більшій частині з чотирьох тисяч латвійців не заздримо. Знали, на що підписувалися.
До «нашого» зятя. У розпал російської агресії на Донбасі, наприкінці 2016 року, у виданні The Wall Street Journal вийшла стаття Віктора Пінчука з шедевральною точкою зору на компроміс (https://ua.112.ua/mnenie/vidmova-vid-vstupu-v-nato-i-yes-v-obmin-na-myr-na-donbasi-povnyi-tekst-rezonansnoi-statti-pinchuka-362623.html).
Компромісом пан називає відмову України від євроінтеграції, бо, бачите, нас у Брюсселі ще не чекають. Вважає за можливе провести вибори на окупованих РФ частинах Луганської і Донецької областей до зачистки окупованих територій. Ще мільярдер кличе змиритися з безпідставністю надій на НАТО. На думку мецената, українцям слід визнати факт належності Криму до російського міра, бо «так склалося». А щоб у агресора не виникало негативних емоцій, слід уникати слів анексія, референдум і сепаратизм. Пояснити, чому пан Пінчук не вніс до забороненого лексикону антиросійські терміни на кшталт «береза», «брага» і «снігур», не можемо, бракує філологічної потуги.
А хлопці з дівчиною вчинили правильно. Від пінчуківських нецке смердить. До речі, як і від меморандуму полтавської Незалежної медіа-профспілки з облдержадміністрацією.
Вадим Демиденко