Репортаж 48: Полтавська міськрада з висоти польоту «простих людей»
Толерантний кобищанець у бурхливому розвитку подій навколо міської ради почувається ніби покусаний бджолами. Паморочиться у голові громадянинові. Дядько ніяк не второпає – до чийого ж берега приставати? Береги, до якого не пристань, – усі кисільні! А тут ще й тітка дядька шпиняє: «Я ж казала тобі, казала!». «От же анахтемська напасть на мою голову! − сердиться дядько. – Яка ж ти тепер і розумна! Заднім умом ми усі – Мамаї. Чого мовчала, коли кравчучкою перла вісім кіло цукру від «Совісті України»?!.»
Колишні «найпростіші» тепер зазивають електоральних полтавських лохів на свій берег гаслами від найдемократичнішої у світі СДП. Аж сяють, святі, білими одежами! Фінансування партії бандитом Курченком? Ви що, який Мамоян? Ми цього київського рулєточника, як і його брата Рустама з батьком Чоло знати не знаємо! Ой, не городіть небилиць – який з того Фонду соцстраху спонсор?! Наші руки ніколи сокири не тримали! Тим більше, що пан Шамота – навіть без печатки фактичний секретар міськради – збрехати нікому не дасть.
На «свободівських» причалах – побитий чи не щоденними змінами галсів човен під дірявими червоно-чорними вітрилами. Записні романтики капітан Матвійчук з боцманом Ямщиковим ніяк не визначаться з назвою свого пошарпаного плавзасобу: «Зрада» чи «Компроміс»? Адже, як назвеш корабель, так він і попливе. Хтось у нас на Кобищанах вже ніби бачив той човен викинутим на берег.
Окремою групою на березі, під маяком, що чітко освітлює новий курс молочними ріками і корогву із косою і серцем, принципово дистанціюючись від перекинчиків зі «Свободи», бовваніє «непідкупна» фракція «Батьківщини». Загартовані у попередніх боях за владу та придані до влади «шкурняки», досвідчені вовки виборчих перегонів і в оцій полтавській колотнечі продемонстрували усім нестійким побратимам заздрісну фракційну стійкість, вірність газовим ідеалам і персонально Олександру Федоровичу. Та це – на люди. А поміж своїх, у вузькому колі однопартійців-тимошенківців ні-ні та й промайне острах – чи не прогадала, бува, полтавська «Батьківщина»? А якщо перекуплений у Мамая підгодований електорат коли-небудь опам'ятається і денонсує цукрові зобов'язання перед безсовісною «Совістю» у розпал президентського побоїща? Ой, не пробачить Юля полтавського провалу принциповому Олегу В'ячеславовичу!
«БПП «Солідарність» під орудою пана Матковського спішно зміцнює свої береги, розмиті не вельми успішною попередньою каденцією у ранзі «Половинки». Задекларована цим гуртом мета знову передбачає процвітання міста і кожного містянина зокрема. Інструментарій «напополам» гурт клятвенно пообіцяв вилучити з обігу і ділити міські землі за новими, набагато справедливішими пропорціями. Для БПП принаймні.
«Рідним містом» вправно кермує сливе із засідки запеклий апаратник Олександр Васильович. Керманич такого штибу, котрому мамаєвські інтриги – за дитячі іграшки. Саме тому кисіль на рідномістянському березі солодший за будь-чий інший. Та й фракційний лідер – Світлана Іванівна – нівроку симпатична жіночка, приємно відгукнутися.
Ще, панове кобищанці, придивіться – наша мала батьківщина ніби медом помазана! Злетілися на неї чи не всі практикуючі наразі українські вожді. Під невсипним оком соціаліста Капліна відбувалося захоплююче дійство позбавлення мерських вериг МАФіозного Мамая. Вождь Ківа власною шварценегероподібною особистістю затулив скривдженого мера і тільки тому на сльозливій прощальній прес-конференції останній залишився нем'ятим – бо вождь Білецький з Нацкорпусу цілу бригаду відрядив по його душу. Обійшлося. Поки що. Ще не вечір.
Нам залишається прийняти дійсність такою, якою рекомендувало її сприймати найпередовіше ще вчора вчення: як ту об'єктивну реальність не копіюй, не фотографуй, не відображай, а вона, хоч криком кричи, існує незалежно від усього на світі! Тобто, вибирай не вибирай, а у підсумку – Мамай…
А якщо серйозно, Полтава має шанс струсонути світобудову і довести неможливе. Що популісти теж люди.
Вадим Демиденко