Репортаж 30: з чистого прокурорського аркуша
Коли ми дізналися про візит Генерального прокурора України Юрія Луценка до Полтави з метою представлення колективу обласної прокуратури нового очільника Дмитра Чібісова у якості мітли, котра має вимести усе накопичене попередником сміття, неабияк зраділи можливості запитати у Юрія Віталійовича про його приватну позицію щодо рейдерства в Україні.
Не вийшло. Пан Луценко, певно, привіз до Полтави надсекретний пілотний проект вдосконаленого прокурорського нагляду за судочинством, який демонструвати громадськості не рекомендовано. Представників місцевих засобів масової інформації до Генпрокурора просто не підпустили, відтак заготовлені ними запитання повмирали не озвученими. Юрій Віталійович втратив нагоду повправлятися у володінні гострим слівцем та виправдатися за купу недолугостей у діяльності українського філіалу адміністрації Феміди. Чого варті лише захоплюючі розбірки у відомствах головних наших антикорупціонерів! Сюжетам з «мушкетерами» Насіровим, Холодницьким, Ситником позаздрили би Дюма-батько з Дюмою-сином. А якщо підняти запинало над причинами відставки Кармазіна?! Відпочивають Крісті з нашим Кокотюхою.
Стишимо обрáзи, колеги, утішимося наданим офіційним релізом. Ну, хіба що дозволимо власній думці висунути цікавого носа.
У робочій його частині Юрій Віталійович розпіарив нового призначенця – державного радника юстиції 3-го класу Дмитра Чібісова, який до цього успішно очолював прокуратуру Київської області. Епітети, якими Генеральний характеризував нового полтавського обласного колегу службою не були оприлюднені, тому нам залишається фантазувати – вважати чи ні переведення служивого чоловіка зі столиці офіційної до столиці «духовної» кар'єрним ростом? І чого чекати від рокіровки полтавській мафії, бізнесу, кобищанцям і особисто Олександру Федоровичу? Поживемо-попрокурорствуємо. Пам'ятається, що й пану Кармазіну співали дифірамби, а, бачите, яка фініта… Присутні на місцевій інавгурації були приємно здивовані схильністю пана Чібісова до афористичності: каже, що змусить слово «прокурор» звучати гордо. Ідея не нова, Пєшков на ній спікся.
Діловий сегмент візиту Генпрокурора позбавив позитивних сновидінь полтавський криміналітет (віднині, виявляється, їм спокійного життя не буде) і напружив вуличне хуліганство – прокурори-земляки отримали такі недвозначні настанови щодо останнього, що залізниця вже фіксує масову еміграцію кишенькових злодіїв, таборів ромської національності і базарних бодігардів до спокійніших теренів. Де прокурорами ще кермують кармазіни.
А напруження виникло у середовищі присутніх перед очима Генерального через убивчу конкретизацію адрес докладання прокурорських зусиль. Інсайдери кажуть, що ця частина спіча Юрія Віталійовича супроводжувалася відчутним запахом мазуту і чорнила для кольорових принтерів. Нафтопродуктами відгонило у залі від громів і блискавок, які наслав Генпрокурор на винних у розгулі злочинності у нафтогазовій сфері. Картриджами запахтіло, коли пан Луценко деталізував діяльність підпільних земельних ділків, котрі безборонно маніпулюють кадастром і незупинно переробляють топографію полів, луків і неугідь.
На жаль, не стачило сміливості Юрію Віталійовичу! Увійшов у тему, здійняв неабияку бучу навколо рейдерства, реанімував і наші надії:
— Я акцентую увагу на важливості протидії злочинам в аграрному секторі, а саме: рейдерське захоплення врожаю чи землі, а також належного оформлення цієї землі. Принцип один — хто посіяв, той зібрав, — наголосив Юрій Луценко.
Ну й поясни ж, шановний, чому неналежне оформлення права власності на шматок землі є рейдерством, у чому й сумнівався лише Кармазін, а захоплення профспілкового приміщення з належно оформленими правами обласною прокуратурою таким не вважається?! До речі, саме параметри оцього подвійного стандарту ми хотіли з'ясувати у Генерального прокурора України напередодні розгляду справи у Окружному адміністративному суді м. Києва. Не вийшло.
І скажіть, чи не логічно було б доповнити генпрокурорське абсолютно правильне і тверде переконання: «Принцип один — хто посіяв, той зібрав» таким же правильним і твердим – хто побудував, той і користується?
Вадим Демиденко