Таємниця аборигенів Америки.
Професор Роберто Ренгіфо обстоював ідею полярно-антарктичного походження людства. Така незвичайна концепція була заснована на археологічних знахідках, вивчених Ренгіфо на території Чилі, а також на багатому символізмі та іконографії аборигенів.
Щодо цього дослідження, написані Ренгіфо, в основному присвячені наступним областям:
Незважаючи на використання еволюційних концепцій, таких як трансформізм (трансмутація) виду, факт, який був оформлений у Zeitgeist або “Дух епохи”, професор Ренгіфо відмовляється від парадигми походження людства з Африки та розвитку цивілізації:
Висуваючи ці ідеї, Ренгіфо – свідомо чи ні – кинув виклик догматичному та пильному політико-культурному істеблішменту африканської генези людства і, отже, таких галузей, як розвиток цивілізації та еволюція.
З цих причин блискуча концепція Ренгіфо та всі її області були проігноровані та повністю маргіналізовані в колах дослідників, науковців та читачів загалом.
Чи варто дивуватися, що така ідея, яка має право на існування хоча б за свою оригінальність, логічну обґрунтованість та незвичність, навіть невідома серед істориків, антропологів та археологів? Звичайно, горді академіки та їхні престижні інститути наведуть незліченну кількість аргументів, які знову і знову повторюватимуть марні теорії дарвіністського еволюціонізму дев'ятнадцятого століття та дифузіонізму століття двадцятого.
Дарвінівська віра
Якщо коротко, то вважається, що колиска людства знаходилася у Східній Африці – Кенії – і звідти наш предок мігрував на північ, прибувши на Близький Схід, де виникли дві великі гілки, одна з яких заселила Європу, а інша – Азію, щоб набагато пізніше поширився. по Америці. Відповідно до цієї теорії, Південна Америка стала останнім місцем на планеті, яке було заселено.
Це теоретична основа, яка виконувала функцію, програму та політичний запит була перетворена на догму, в яку вірять і приймають беззастережно: Людина походить від примату, який еволюціонував під впливом комплексу внутрішніх (психологічних) факторів, а також зовнішніх (фізичних) стосовно її природи.
Але як тоді стало можливо, що на зорі цього транзиту, цієї передбачуваної еволюції, людина змогла побудувати мегалітично-астрономічні споруди або пірамідальні структури з зірковими візерунками або складні календарні системи, що налічують мільйони років? Як можна пояснити цей стрибок, який не спостерігався принаймні протягом останніх п'яти тисяч років?
Дуже важливо відзначити, що календарні системи та записи деяких андських та мезоамериканських культур підтверджують віхи та події, що відбулися мільйони років тому! Ці ж групи визнавали у своїй космогонії послідовність великих епох або сонців – планетарних катастроф внаслідок асиміляції місяців чи небесних тіл – концепція, яка знаходить чіткі відлуння у багатодисциплінарній “Льодовикової космогонії” (1913) Ганса Гербігера та Філіпа Фаута.
Походження людства
На Генеральній сесії Наукового товариства Чилі, що відбулася 29 грудня 1919 року, професор Роберто Ренгіфо, говорячи про топоніміку аборигенів, написав:
Отже, саме у 1919 році виникла концепція про Антарктичне походження людства.
Ця основа потім розвивається у роботі “Los chiles” (1921), де Ренгіфо натякає на походження людства з Антарктиди, визначаючи наступне припущення про антарктичне походження давньої цивілізації. Крім того, у цій роботі Ренгіфо зазначив, що цивілізація продовжила розвиватися на американському континенті та йшла з півдня на північ. Це фундаментальний принцип, який дуже схожий на істину, який прояснює і підтверджує всі археологічні факти.
Можливо також, що пізніше в Австралії з'явиться ще одна повніша знахідка, яка пояснює нам полярно-антарктичне походження людства, що розвивалося на її зміщеній частині суші.
Давайте подивимося, де професор зміг знайти перші згадки про антарктичне походження та розвиток цивілізації з півдня на північ. Адже саме ці факти надихнули Ренгіфо заявити про американську основу цивілізації.
Фрагменти цієї майже невідомої давньої історії дізнаються в загадкових джерелах, таких як твердження солдата і літописця Алонсо де Ерсилья і Суніга в епічній пісні Чилі "Араукана", написаної в 1574:
Чи є ця згадка де Ерсілі і Суньігі про антарктичний континент простим забаганням? Сучасні та пізніші джерела також свідчать про хоча б часткове знання знаменитого антарктичного регіону, наприклад, "неможливі карти" Франческо Росселлі (1508-1521), Пірі Рейса (1513), Лопо Хомма (1519), Оронтеуса Фінея (1531) Жоді (1593), Матіаса Квада (1600), Філіпа Буаше (1739) або карта Mundus Alter та Idem of Mercurio Britannico 1605 року.
«Знаменита Антарктика». Ліворуч: карта Оронтія Фінея 1531 року, де з'являється Антарктида, тобто Terra Avstralis у європейській картографічній традиції. Праворуч: карта Typvs Orbis Terrarvm Авраама Ортеліуса, що з'явилася в 1570, на якій можна спостерігати велику континентальну масу на Південному полюсі.
Ці карти в цілому свідчать про розвинені географічні та топонімічні знання на великих територіях Білого континенту, хоча про Антарктиду офіційно стало відомо тільки в 1799 році, завдяки англійському капітану Джеймсу Куку, а також трохи пізніше її вивчили прославлені мореплавці Фабіан Готліб фон Беллін 1820 і роком пізніше Джон Девіс.
Більше того, маршрут просування людської цивілізації з півдня на північ, наведений Роберто Ренгіфо, знаходить позитивний відгук у інших істориків та дослідників, які дійшли аналогічних висновків. Так, археолог Адольф Бандельє вказав, що індіанці виракочі, які побудували Тіауанако-Ацтлан, походили з Чілое-Чілі Хуе: "Місце чилі" - у Патагонії; А експерт у світі Анд Марія Росторовскі підтверджує, що міграція виракочи йшла з півдня на північ.
Доіспанські уявлення місцевого населення про білих людей Північної Америки. 1. Ацтекський воїн Ордену Орла (Мексика). 2. Імперський воїн ацтеків (Museo Chileno de Arte Precolombino). 3. Бородатий бог Huehuetéotl-Xiuhtecuhtli, Старий Король Вогню (Museo del Templo Mayor, INAH, Мексика). 4. Бородатий воїн на одній із стін палаців Ламбитьєко, неподалік Оахаки, в Мексиці.
1935 року Ренгіфо говорив, що Антарктичний архіпелаг десятки тисяч років тому був великим центром білого та світлого людства.
Згодом професор встановив, що остання важлива міграція розпочалася з Талталу на північному узбережжі Чилі 9000 років тому; це був народ Ури, які, будучи вже на всіх інших узбережжях та в населених країнах, у пошуках безлюдного досягли південної частини Перської затоки і в Південному Межиріччя заснували місто Урук, принісши туди кераміку та метали. Місто, яке було предтечею арійської чи індоєвропейської цивілізації, з якої починається Протоісторія, що стала історією лише останні 2500 років, відколи була відкрита алфавітна писемність.
Ренгіфо пішов ще далі. Він визначив, що з півночі Чилі чилійці поширилися Схід, до Чалінгасти, та був північ. Вони досягли Чирії північ від Перу. Потім, володіючи розвиненою культурою і металообробкою, вони зайняли всі Чилі на півдні, до Чилое і до протоки Магеллана, і обігнули протоку, поширюючи культуру по світу, особливо в Балтиці і Середземномор'ї.
Священні символи Чилі та Латвії. Вгорі зліва направо: петрогліф у центральній зоні Чилі, що зображує зірку Венери Йепхун-Ойєуен; ідеографія Луча/Блискавки, петрогліфа в Рокас-де-Санто-Домінго, в регіоні Вальпараїсо; варіант руни Одал в арауканському пончо; руна-дерево людини на петрогліфі пагорба Пайдауен у провінції Лос-Андес у регіоні Вальпараїсо; Культрун літуче-арауканців із символом чотирьох регіонів або Мелі Вінтран Мапу; коло з центральної точки, ідеографія Сонця. Петрогліф в Альтос-де-Вільчес, регіон Маулі. Внизу зліва направо: Відповідно балтійські символи Аусекліса - зірка Венера-Zalktis, Jāņu, Jumis, Sidraba krustu (Laime), Ugunskrust Вогняний Хрест, символ бога Перконса; та символ Сонця –Saules zime.
Ця андська раса Антеос чи Антіс, первинна доліхоцефальна раса Північної та Південної Америки. Урменш – (ур – первісний, менш – людина) людина Ура, первісна людина. Міфічні люди-боги, що вийшли з-під полярної шапки Антарктиди.
Антропологічне та історичне припущення Ренгіфо підкріплюється наявністю подібних символів, міфів та традицій як в Америці, так і в Європі та Азії, аж до Індії – кульмінаційної точки експансії полярної раси. Таким чином, у всіх цих регіонах існують одні й ті самі сонячні та венеріанські символи – культ Подвійної зірки, Ойєхуен-Йефун, Найпрекрасніше світло, Ахзаб Каб Ек, Кецалькоатль, Іштар, Відень – одні й ті самі знання, звичаї та схожі типи мегалітичних споруд, таких як менгіри та дольмени, які разом є незаперечним доказом великої експансії цієї групи у доісторичний час.
Зліва: петрогліф із зображенням «Героя Чилі» — антропоморфна фігура з двома рогами, ідентифікована професором Ренгіфо на дошці в Чалінгу, регіон Кокімбо, Чилі. Праворуч: професор і дослідник Роберто Ренгіфо (сидить у центрі) неподалік Сапальяра, регіон Вальпараїсо, Чилі.
Постулати професора Ренгіфо незвичайні: Походження індонімецьких цивілізацій виявлено у Південній Америці, на континенті Білих Богів, Віракочі! Саме в Патагонії етнолог і дослідник Франсіско П. Морено виявив доліхоцефалічні черепи, які спонукали видатних французьких антропологів П'єра Поля Брока ризикнути пошукати витоки в Новому Світі, а не в Старому, а Поля Топінара висловити свою думку:
Подання Роберто Ренгіфо про походження людства, його міграцію з півдня на північ і розвиток цивілізації насправді є відлунням стародавніх переказів про міфічних людей-богів та їх міграцію у планетарному масштабі.