Контрабанда як суспільно-політичний договір.
Парадокс контрабанди в тому, що українці дуже не люблять коли тему корупції на митниці повертаєш обличчям до них, та показуєш що саме витрачені ними гроші при купівлі напівлегальних товарів конвертуються в будинки митників та автівки їхніх коханок.
Саме тому більшості українців, справжня боротьба з контрабандою, якщо вона почнеться, зовсім не сподобається.
Але владі така позиція громадян дуже підходить, так як прийняття населенням податково-митних схем на митниці в обмін на «побутові» знижки відкриває чиновникам можливості реалізації на цьому фундаменті вже власних схем.
Такий собі «Суспільно-корупційний договір». Ви купуєте контрабандні турецькі джинси та китайські телефони, ми запускаємо на базі цього велике корупційне колесо вже своїх тем.
Фокус цієї «співпраці» в тому, що товар та документи на нього в Україні можуть жити окремим життям.
Імпортований із заниженням вартості товар йде в продаж за кеш або на ФОПів, а документи та сплачений на кордоні ПДВ (податковий кредит) перепродається на фірми скрутки й перетворюється на бітум для доріг, цеглу для будинків і шпали для УЗ. Взагалі на будь-що, де витрачаються бюджетні гроші, або просто в комерційний сектор, де потрібен фіктивний ПДВ для податкової «оптимізації», або ухилення від сплати податків.
Фактично це замкнена екосистема, в якій саме контрабандисти формують той первинний фіктивний ПДВ та обсяг документальних (безтоварних операцій), які далі живлять більш складні корупційні процеси в країні. І це всім вигідно.
Громадяни отримують дешеві товари, чиновники можливість вимивати бюджет, правоохоронці контролювати потік товарів через кордон та їх збут.