Я тут трохи поміркувалащодо скандалу, що назріває з чорною касою Партії регіонів (ПР). Кажуть, з цієї чорної каси годували опозицію під час Майдану. Ландик (Володимир Ландик – нардеп, член фракції Партії регіонів – ред.) сьогодні на 112 каналі сказав, що Віктор Янукович говорив йому про те, що його батько не причетний до трагедій на Майдані, що заправляли всім Льовочкін і Єфремов. Вимальовується така ось картина. Якщо не права, виправте.

Намагаючись підім'яти під себе і під свою сім'ю всю Україну з її потоками і бізнес схемами, Янукович перегнув палицю. Він став загрозою для олігархів. Відбулася стрілка олігархів і деяких функціонерів ПР. Вирішили, що прийшов час скинути пахана. Зрозуміли, що самі не потягнуть, треба піднімати народ. А тут як раз Путін із великою хабарем за відмову України від європейського шляху наспів. Молодь не погодилася з таким різким поворотом і вийшла на Майдан. І ось тут-то ПР і використала момент. Був даний наказ жорстоко розігнати студентів. Після цього ком покотився з гори і його вже не можна було зупинити.

Олігархи фінансували Майдан, функціонери розробляли технології. Ідеологи ПР розуміли, що їм самим не можна з'являтися на Майдані, народ їх розірве, оскільки їхні особи накладаються на картинку Янукович - зек-злодій-зрадник національних інтересів-кров. Тому на майданівській сцені з'явилася так звана опозиція - Яценюк, Тягнибок, Кличко і Порошенко, який миготів там рідше за інших. Кажуть, він багато часу проводив за кордоном. З кимось зустрічався, з кимось радився. Насправді, всі вище перераховані не були ніякою опозицією. Їм платили за те, щоб вони грали роль опозиції.

Позбутися від Януковича і розчистити простір було цікаво, перш за все, олігархам, в тому числі і Порошенку, який прекрасно розумів у скільки разів зможе розбагатіти, якщо обставини і удача піднесуть його в президентське крісло. Завсідникам майданівської сцени платили, ймовірно, також за те, щоб вони переконали народ зберегти Януковича до наступної зими, коли його можна буде мирно переобрати. Саме тоді в Києві з'явився путінський друг Штайнмаейр, який тиснув на «опозицію», «примушуючи» їх підписати меморандум. Та чи хотіли Фірташ, Ахметов і Порошенко чекати до зими?

Очевидно, що не хотіли, тому мирно не вийшло. І ось тут-то я запитую себе: ця пристрасна мова Парасюка на сцені - це справжнє чи постановочне дійство? Тому що ця чорна каса ПР багато перевернула і зовсім по-іншому розставила зовсім інші акценти.

Те, що одним з тих, хто ховався за лаштунками Майдану, був Фірташ, доводить факт, що Порошенко і Кличко поїхали до нього у Відень висловити подяку і отримати благословення, коли вже стало зрозуміло, що один з них - президент України, а другий - київський мер.

Я також запитую себе - яким боком до цього Майдана були причетні США в особі Нуланда з печеньками в пакеті?

Такий сценарій також пояснює той факт, що жодного олігарха чи функціонера з ПР пост-майданівська влада не чіпала. Не було непримиренних ворогів і не було жодної опозиції! Був договірняк, була одна команда, яка нашою кров'ю вигнала занадто розжирівшого главу однієї з «сімей». Цей сценарій пояснює і те, що Порошенко з Яценюком змогли дуже швидко сколотити свої політичні проекти і пройти з ними більшістю в Раду. Гроші з чорної каси ПР були використані досить ефективно.

Продовжуючи тягнути за криваву мотузочку нашої недавньої історії, можна припустити, що на якомусь етапі втрутився Путін, який намагався зберегти свого ставленика Януковича при владі. На українських олігархів йому було начхати. Саме тоді і почала проливатися кров на Майдані. Росіяни поставляли зброю, гвинтівки і спеців. Народ вистояв, а разом з ними і олігархи.

Тоді, взимку 2013 - 2014 років, в Україні стався олігархічний переворот, відгомони якого ми спостерігаємо зараз в Раді, де вже ніхто ні за кого не ховається, і фракція Порошенка та Яценюка відкрито об'єдналася з фракціями олігархів. Так що ми стояли три зимові місяці і вмирали нема за нову Україну, а за олігархічний капіталізм без Януковича.

Добре, що зрозуміли. Тепер буде по-іншому.

Останнє запитання: я впевнена, що в Тріпака ці документи були давно. Але так збіглося, що він їх оприлюднив відразу ж після звільнення Савченко. Невже їй вже уготована роль Жанни Д'Арк, яка повинна буде підняти народ і військо? Ось тільки за кого ми в цей раз будемо кров проливати, хто буде цим невидимим і могутнім, хто буде рухати і маніпулювати масами з-за лаштунків?

На фронті небувале загострення. Але це зовсім не збіг. Хтось явно намагається врятувати свою шкуру. Ми ж з вами прекрасно розуміємо, про що саме справжні Мінські домовленості. Про те, щоб якомога довше зберегти при владі політичного спадкоємця Януковича і чергового ставленика Путіна ... Порошенко не відразу зайняв місце Януковича. Думаю, Путін не відразу його прийняв, але з часом, в Мінську, він змінив свою думку ... Цим пояснюється АТО замість війни, відмова ввести воєнний стан з перекладом економіки на військові рейки. Були оголошені незаконні мобілізації, але народ було не шкода. Він міг і повинен був помирати.

До слова сказати, реакція нашого головнокомандувача (того ж Порошенка) на агресію, взагалі повинна увійти в підручники з військового мистецтва. В умовах війни і кривавого перемир'я, вся Україна, особливо її столиця, покривається, солодкими магазинами «Рошен»,як грибами після дощу. Як і згадувалося вище, бізнес того, хто зіграв роль головного «опозиціонера» під час Революції Гідності, розцвів і примножився.

Я також думаю, що Путін злякався, як всі говорили, не гніву народного Майдану, а олігархічного перевороту, який міг і все ще може статися в Росії. Саме тому, він попер в Україну.«Русский мир» - це страх Путіна перед грошовими мішками, які в будь-яку хвилину можуть підняти і озброїти народ. Щодо Порошенка, то Путін тримає його на договірняку, як колись тримав Януковича. Останній повинен був зробити розворот від Європи, не підписавши в останню хвилину Асоціацію, а Порошенко повинен проштовхнути вибори в терористичних утвореннях на Донбасі з закріпленням їхньої легітимності в Конституції, таким чином, назавжди поховавши Україну, зробивши її путінським протекторатом.

Ось так, народе ... Проти фактів не попреш.

Автор Olena Ksantopulos