Сакральна сфера давніх суспільств завжди приваблювала дослідників своєю екстраординарністю, залишаючись при цьому найменш дослідженою стороною життя історичних народів. В контексті вивчення релігійних уявлень наших предків, східнослов’янське плем’я сіверянлишається ще маловідомим. Археологічні матеріали про них нечисельні, а літописні свідчення вкрай уривчасті та не надто інформативні. Тому будь-яка фіксація явищ чи речей, що виходять за межі побутових, сприймається археологами як факт неординарний і потребує окремої уваги.
Пізньої осені 2007 р. полтавські археологи проводили рятівні розкопки на ділянці посаду літописної Лтави, розміщеному на Інститутській горі. Серед досліджених об’єктів увагу науковців привернуло житло сіверян. На тлі інших споруд воно виділялося своєю багатоярусною конструкцією та особливостями інтер’єру. Однак найбільшу цікавість становила глиняна піч, влаштована на нижньому ярусі.
Особливістюцієї печі був розміщений у стінці мініатюрний ліпний горщик, що зазнав вторинного випалу під час перебування у масиві опалювальної споруди. Посудина була прикрашенахарактерним орнаментом, що складався із зиґзаґів, і містилаперемішане з глиною перегоріле збіжжя.
Розміщення горщика із зерном (кашею) у масиві печі є досить незвичним. Відомо, що піч посідає чільне місце в господарській та ритуально-міфологічній сферах життя слов’ян. Будь-які контакти з нею мали відтінок ритуальних або навіть магічних дій. Символічне значення печі наповнювалося різним змістом, що залежав від обрядового контексту. З піччю пов’язані основні характеристики організації внутрішнього житлового простору, вона асоціюється зівпорядкованим місцем проживання людей, оскільки є джерелом тепла та місцем приготування їжі.
Про значну роль печі у господарській та ритуальній сферах життя слов’ян свідчить також і те, що в її конструкції відображається вертикальна будова світу, на зразок світового дерева: дим від печі пов’язують із верхнім, небесним світом; масив печі – із серединним світом, впорядкованим світом людей; підпічний простір – із потойбічним світом.
З піччю пов’язані численні обряди, що стосуються аграрних культів та культу предків. Зауважимо, що з усіх робіт, пов’язаних із облаштуванням інтер’єру житла, лише спорудження печі мало виражений ритуальний характер.Звідси випливає і зв’язок домашнього вогнища з богом-покровителем помешкання. Таквогонь із печі асоціювався із образом домовика і пов’язувався з культом предків.
У своєму ритуально-міфологічному значенні піч виступала сакральним центром житла, домашнім жертовником, а помешкання для слов’янина ототожнюється із храмом, в якому перебувало приязне до господарів божество, для якого здійснювалися щоденні жертвоприношення. Свідченням цього є зафіксовані етнографами відомості про рештки таких жертвоприношень біля печі. Подібні жертвоприношення відомі також серед південних та західних слов’ян. Наприклад, чехи обов’язково кидали у вогнище частину від приготованої страви.
З числа обрядів біля печі варто окремо зупинитися на одному з них. Йдеться про етнографічно зафіксований обряд, пов’язаний із чаклунським днем «Отдання» або «Видення», що припадає на кінець січня. Вважалося, що в цей день слід бути обережним, щоб чаклунки, які можуть «давати даннє», не наслали на людину біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало ритуалів, щоб повертати назад «даннє» та відвертати погані наслання за допомогою молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід віднести й те, що в цей день після вечері господарі залишали горщик із кашею на припічку для домовика.
Таким чином, зважаючи на важливу роль печі у релігійно-міфологічній сфері життя слов’ян, горщик, знайдений вмонтованим у масив печі, треба пов’язувати із певними обрядовими діями, де піч виступає як жертовник, а горщик із зерном – як пожертва. Головною метою таких дій було отримання захисту у домашнього божества.
Висловлену гіпотезу також підкріплює йорнаментація виявленої посудини. Змістове навантаження зиґзаґу має кілька значень, одним із них є стилізоване зображення змія, образ якого посідав чільне місце в демонології багатьох народів, у тому числі й у східних слов’ян. Серед чималої кількості уявлень про змія в слов’янській міфології, виокремлюється шанування вогняного змія, що спускався на землю як блискавка і мав зв’язок з домашніми духами. Таке ставлення, вірогідно, походить від того, що вогонь печі шанували як небесний вогонь Перуна. Тому все міфічне оточення цього бога і підвладних йому грозових духів було тією чи іншою мірою перенесене на образ домовика.
Таким чином, давнє населення Полтави, язичницьке по своїй суті, дуже прискіпливо ставилося до облаштування власного побуту шляхом сакралізації навколишнього простору, відділяючи своє від чужого та впорядковане від хаотичного.
Юрій Пуголовок