Чому ми втратили гідність і перетворилися на «насєлєніє»
Ми дуже любимо пафосно говорити про українську гідність на свята, але в реальності нам критично не вистачає того, що завжди називали простим словом — гонор.
Гонор — це самоповага.
Це повага до власного простору, власних прав та іншої людини. Без цього фундаменту ми приречені бути не громадянами, а просто «населенням» — носіями пластикових паспортів, які підтверджують не статус вільних людей, а статус кріпаків і підданців.
Те, що ми маємо сьогодні, — не випадковість.
Це результат столітньої негативної селекції. Репресіями, Голодоморами, нескінченними війнами та примусовими переселеннями радянська влада методично, десятиліттями витравлювала з цього народу ген гідності та дух свободи. Виживали ті, хто вмів мовчати, пристосовуватися й не висовуватися. Але найстрашніше те, що ті, хто прийшов до влади після 1991 року, цієї селекції не зупинили. Вони її очолили. Вони зрозуміли, що вільною нацією керувати складно, а тому продовжили виводити на території під назвою Україна нову, зручну біологічну категорію — «населення».
Що являє собою ця виведена «зелена порода»?
Це абсолютно аморфна, неосвічена й безпорадна маса. Її головні риси — тваринний егоїзм, жадібність та нездорова хіть до всього чужого. Це суспільство, просякнуте тотальним цинізмом і брехнею, яке водночас страждає на невиліковний комплекс меншовартості.
У нас зникла громадянська солідарність, натомість гору взяла холуйська, підлабузницька натура. Тотальна корупція — це не просто проблема інституцій, а симптом відсутності гідності. Людина з гонором не стане принижуватися за копійку, а людина-раб крастиме все, до чого дотягнеться.
Цьому населенню глибоко байдуже до реальної долі країни.
Його «дім» і відповідальність закінчуються там, де стоїть власний паркан, або за металевими дверима квартири в багатоповерхівці. Усе, що зовні, — хоч трава не рости. Маючи такий рівень інфантилізму, це населення абсолютно не здатне брати на себе відповідальність за власне життя. Воно завжди чекає на «месію». Як у 2019 році, коли масово повірило, що приїде на «лісапеді» Голобородько й одним помахом чарівної палички забезпечить усім багате та щасливе життя.
Таку аморфну масу неймовірно легко одурманити. Достатньо ввімкнути «Єдиний марафон», налякати її, а потім зазомбувати дешевою інформаційною ахінеєю. Її годують порожніми гаслами про «потужність», «незламність» і «стійкість», поки в реальності перетворюють на титульну «націю терпіл».
А коли з цього населення вичавлюють усі соки, його просто використовують і викидають. Одних відправляють на м’ясо, закривши кордони та позбавивши будь-яких прав. Інших витісняють за кордон, перетворюючи на дешеву робочу силу для європейських економік. І все це відбувається лише тому, що ця маса не здатна об’єднатися, проявити гонор і навести жорсткий державницький лад у себе вдома.
А тепер можете критикувати мене за надмірну емоційність. Можете задихатися від фальшивої гордості за своє нікчемне існування, захищаючи тих, хто вас грабує, і звинувачуючи тих, хто говорить вам правду. Але правда в тому, що таких інфантильних не шкода. Історія не шкодує тих, хто добровільно погоджується бути ресурсом. Вас гнатимуть на забій і свої, і чужі. Доки ми не повернемо собі гідність, самоповагу й волю, не почнемо діяти як нація власників, а не як стадо баранів, нами витиратимуть ноги. Може так статися, що цей момент уже втрачено.
Раб і на тому світі — раб.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»