У Великій Британії уряд лише починає розмови про «цифрове посвідчення особи» — але одразу наштовхується на жорстку критику.
Про це пише BBC.
Суть історії: у вересні 2025 року прем’єр-міністр Об’єднаного Королівства Кір Стармер анонсував плани розробки Digital ID, яке планується використовувати як «засіб протидії тіньовій економіці». Для острова це серйозна проблема, адже близько 50 тисяч нелегальних мігрантів останнім часом прибули до UK на маленьких човнах.
Прем’єр запевняє, що Digital ID «допоможе полегшити життя людей — зокрема під час вступу до університету, купівлі або оренди житла».
А ще він вважає, що це знизить рівень банківського шахрайства. (Ех, містер Стармер, скільки ще тяжких розчарувань вам зустрінеться на цьому шляху! — К.К.)
При цьому керівник британського уряду наголошує, що не йдеться про обов’язковість Digital ID:
«Для людей, які просто не хочуть цього, — ну, їм це не потрібно. Крім права на роботу».
І одразу додає, що Digital ID «ніколи не буде використовуватися як інструмент спостереження». (Ну канєшна, ага — К.К.)
Також він запевняє, що персональні дані «абсолютно точно матимуть дуже сильне шифрування», а електронне посвідчення особи існуватиме «виключно на вашому пристрої, а не зберігатиметься на комп’ютерах центрів обробки даних — для додаткової безпеки».
Однак ця ініціатива наштовхнулася на серйозний громадський спротив.
Петицію про скасування Digital ID підписали близько трьох мільйонів (Карл!) громадян.
Також лунають звинувачення, що таким чином уряд знищить цілу індустрію незалежних постачальників цифрових ідентифікаторів.
Тобто в одній із найстаріших європейських демократій відбуваються процеси, строго протилежні тому, що відбувається в Україні часів «95 кварталу».
Велика Британія — одна з найбільш успішних країн Європи — лише у 2025 році починає дискусію про «паспорт у смартфоні». Дискусію напружену, з поки що неясними результатами.
До речі, аналогічна ініціатива мала місце у 2010 році, але тоді ідею прем’єра Тоні Блера про «обов’язкову ID-картку» відкинула коаліція консерваторів і ліберальних демократів.
В Україні ж ніяких «дискусій-шмискусій» не проводили.
«Дайош країну у смартфоні!» — вигукнув Найвеличніший, і мільйони хом’ячків радісно побігли встановлювати собі «Дію».
Думка експертів? Кібербезпека? Захист персональних даних? Ні, не чули. «Фу, духота, краще дивись, як зручно!»
Станом на жовтень 2025 року обов’язковість використання «Дії» в Україні існує у кількох галузях: квитки на потяги, заявки на відновлення зруйнованого житла, «доступні ліки», «пакунок школяра» та ще кілька аспектів життєдіяльності.
Безальтернативно. Тобто примусово — по факту.
І це ще не враховуючи «опитувань у «Дії», які є засобом маніпуляцій та промивки мізків мільйонам недалеких громадян — але громадян, що мають право голосу на виборах.
Також «Дія» використовується як інструмент масового спостереження за громадянами.
Ось лише один задокументований приклад.
Бази даних із «Дії» вже давно продаються на підпільних майданчиках — що підтвердив суд присяжних штату Меріленд (США).
А ще електронні посвідчення зберігаються на державних серверах в Україні, а не «виключно на пристроях користувачів», як планує зробити Кір Стармер.
Отже, ще раз: в Україні все відбувається рівно навпаки, ніж у Великій Британії.
Але щось я не бачу мільйонних петицій із вимогою заборонити «Дію».
Немає навіть 25 тисяч. Немає взагалі жодної.
Попри відсутність публічної документації на «Дію», попри її вкрай нестабільну роботу протягом уже п’яти з лишком років, попри величезні ризики безпеки й сотні (чи, може, тисячі) резонансних інцидентів.
У Британії три мільйони громадян люто протестують навіть проти планів запровадити цифровий ідентифікатор — бо розуміють, що все це може закінчитися цифровим стеженням (див. фільм Anon із Клайвом Оуеном і Амандою Сейфрід).
В Україні ж уряд, без консультацій і з порушенням усіх принципів кібербезпеки та захисту персональних даних, впроваджує той самий цифровий ідентифікатор, створює під це окреме міністерство з мільярдними бюджетами й примушує громадян його встановлювати — за наші з вами гроші.
А народ — безмовний. Один Корсун намагається докричатися, а всі інші голоси протесту придушені.
І, до речі, нюанс: пан Стармер посилається на успішні кейси цифрового ID в Індії, Данії, Сінгапурі та Естонії.
Але чомусь не згадує Україну та її «Дію», яка, за словами «жижиталізаторів», — «перша у світі».
Навіть не знаю, як він міг не знати або забути про «потужні досягнення Божественного Міші».
Shame on you, Mr. Starmer.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»