Франко Дзефіреллі помер. А я досі не розумію його «Кармен»...
На 97‑му році життя помер Франко Дзефіреллі, якого ЗМІ одноголосно називають великим кінорежисером і підкреслюють, що він зняв фільм «Приборкування норовливої» з Елізабет Тейлор у головній ролі.
А втім, Дзефіреллі був одним із найвідоміших оперних режисерів ХХ століття.
На мій художній смак опера — це найреалістичніший музичний жанр, і якщо в четвертому акті «Кармен» глядач не плаче разом із Хозе над бездиханним тілом циганки, режисер зазнав очевидної невдачі. Мушу констатувати: «Кармен», поставлена Дзефіреллі у 1978 році на сцені Віденської опери зі зірковим складом — Єлена Образцова, Пласідо Домінґо, Юрій Мазурок — під орудою Герберта фон Караяна, не бере за душу. На відміну, наприклад, від тієї самої опери (звісно, поставленої іншими режисерами) на сцені Большого театру у виконанні Ірини Архіпової, Маріо дель Монако та Павла Лісіціана 1959 року чи Єлени Образцової, Володимира Атлантова й Юрія Мазурка у 70–80‑х роках минулого століття.
Я багато разів переглядав запис цього спектаклю в постановці Дзефіреллі, намагаючись зрозуміти, що тут не так, доки, нарешті, не збагнув: на сцені немає Севільї. Дзефіреллі зобразив Францію, Францію Жоржа Бізе та Проспера Меріме, а не Іспанію, де має розгортатися сюжет.
Напевно, спектакль був би зовсім іншим, якби замість режисерських витівок на кшталт хору хлопчиків, що марширують з іграшковими конями в першому акті, чи якихось простирадл, що звисають із колосників, Дзефіреллі втілив Севілью — неповторне місто, де на майдані перед тютюновою фабрикою (тепер там розташований юридичний факультет Севільського університету) Кармен співала свою хабанеру, а на площі перед Маестранцею, ареною для бою биків, Хозе вкоротив життя коханій.
Втім, це суто суб’єктивні оцінки, можливо, спричинені моєю пристрасністю та любов’ю до Севільї — міста шістьох великих опер («Кармен» Бізе, «Севільський цирульник» Россіні, «Дон Хуан» і «Весілля Фігаро» Моцарта, «Сила долі» Верді та «Фіделіо» Бетховена), яке стало для мене рідним і куди я приїжджаю по кілька разів на рік. Тож у вихідний вечір, не звертаючи уваги на мої нарікання, просто послухайте цю велику музику у виконанні великих співаків.
Напевно, Єлена Образцова була найвидатнішим меццо‑сопрано ХХ століття й найкращою виконавицею партії Кармен, а Пласідо Домінґо входить до п’ятірки великих тенорів (інші — Франческо Таманьо, Енріко Карузо, Маріо дель Монако, Лучано Паваротті). Щоправда, Юрій Мазурок, як на мій погляд, занадто ліричний для партії Ескамільо, але це також баритон світової слави; до речі, українець із Холмщини, депортований у дитинстві до Володимира‑Волинського, випускник і аспірант хіміко‑технологічного факультету Львівського політехнічного інституту.
А якщо комусь не цікаве оперне мистецтво — подивіться показові стрибки з парашутом на ту саму арену Маестранцу, де з биками бився тореадор Ескамільо, і навпроти входу до якої нині стоїть пам’ятник Кармен.