«Ми воювали з людиною, яку майже не розуміли».
13 грудня 2003 року американські військові завершили одну з найбільших операцій із пошуку людини в сучасній історії. Після дев’яти місяців розшуку підрозділи 4-ї піхотної дивізії США та оперативної групи Task Force 121 виявили Саддама Хусейна неподалік від міста Ед-Даур, за 15 кілометрів на південь від Тикрита. Колишній президент Іраку переховувався в тісному підземному сховку завглибшки менш ніж два метри, який журналісти невдовзі назвуть «павучою норою».
За кілька днів до полоненого привезли людину, яка вивчала його майже все своє професійне життя.
Це був Джон Ніксон — старший аналітик ЦРУ, який понад тринадцять років займався іракським напрямом. Саме йому доручили офіційно підтвердити особу затриманого, а потім упродовж кількох тижнів допитувати колишнього диктатора в таборі Camp Cropper поблизу міжнародного аеропорту Багдада. Через тринадцять років Ніксон опублікує книжку Debriefing the President, яка виявиться не так біографією Саддама, як обвинувальним висновком щодо американської розвідки та політичного керівництва країни.
Ворог, якого вигадали самі
За роки роботи Ніксон склав докладний психологічний портрет Саддама Хусейна. Однак уже перші розмови показали, наскільки сильно реальна людина відрізнялася від образу, що існував у Вашингтоні.
Американська політична еліта бачила в ньому майже карикатурного лиходія — ірраціонального диктатора, одержимого світовим пануванням і зброєю масового знищення. На практиці ж Ніксон зіткнувся із жорстоким, цинічним, але цілком раціональним державним лідером, який ухвалював рішення, виходячи з власної логіки та уявлень про безпеку режиму.
Згодом Ніксон сформулює головний висновок своєї книжки одним реченням: Америка розпочала війну проти людини, яку практично не розуміла.
Міф про двійників
Одним із перших зруйнованих міфів стала відома історія про численних двійників Саддама.
У 1990-х роках ця тема регулярно з’являлася в західній пресі. Будь-яку незвичну поведінку іракського лідера пояснювали тим, що перед публікою нібито виступав черговий двійник.
Ніксон згадував, що американська розвідка так і не отримала серйозних доказів існування розгалуженої системи двійників. На його думку, ця легенда існувала набагато довше, ніж заслуговувала.
Сам Саддам ставився до таких розмов із відвертою іронією.
Зброя, якої не виявилося
Саме ймовірні запаси зброї масового знищення стали головною офіційною підставою для вторгнення США та їхніх союзників до Іраку 20 березня 2003 року.
Ще 5 лютого 2003 року державний секретар США Колін Пауелл виступив на засіданні Ради Безпеки ООН, демонструючи супутникові знімки, схеми мобільних лабораторій і перехоплені переговори. За твердженням Вашингтона, режим Хусейна продовжував розвивати програми створення хімічної та біологічної зброї.
Під час одного з допитів Ніксон запитав Саддама, де розташовані ці арсенали.
Відповідь виявилася несподіваною.
«Ви знайшли людину, яка зрадила мене. Невже ніхто не може показати вам, де захована зброя?»
Через рік після початку війни американська Iraq Survey Group, до якої входили близько 1400 фахівців, завершила найбільше розслідування у своїй історії. Підсумковий Duelfer Report, представлений керівником комісії Чарльзом Дуелфером у вересні 2004 року, дійшов однозначного висновку: на момент вторгнення чинних програм створення хімічної, біологічної та ядерної зброї в Іраку вже не існувало.
Це не означало, що режим Хусейна ніколи не створював зброї масового знищення. Під час ірано-іракської війни хімічну зброю справді застосовували. Але головний аргумент, яким виправдовували вторгнення 2003 року, не підтвердився.
Політика проти розвідки
Ніксон надзвичайно жорстко оцінює причини цієї помилки.
На його думку, проблема полягала не так у нестачі інформації, як у тому, що політичне керівництво США вже ухвалило рішення про війну.
Розвідці фактично залишалося лише підібрати аргументи.
Інформації, яка підтверджувала наявність зброї масового знищення, приділяли максимальну увагу. Дані, що викликали сумніви, сприймали як другорядні.
Після війни одразу кілька офіційних розслідувань — зокрема комісія Робба — Сільбермана 2005 року та доповіді Сенату США — визнали серйозні помилки американської розвідувальної спільноти під час оцінювання іракських програм озброєнь.
«Ви не розумієте цієї країни»
Найцікавішими для Ніксона виявилися зовсім не розмови про зброю.
Саддам майже відразу почав говорити про Ірак.
За спогадами аналітика, колишній президент неодноразово попереджав американців:
«Ви зможете перемогти армію. Але ви не зможете керувати країною, якщо не розумієте її мови, історії, племінних відносин і релігії».
Тоді ці слова здавалися спробою зберегти гідність переможеного.
Однак уже за кілька років Ірак поринув у затяжну громадянську війну. Після розпуску армії, масштабної дебаасифікації державного апарату та руйнування попередньої системи управління в країні стрімко посилилися радикальні ісламістські організації. Саме із цього хаосу згодом постала так звана «Ісламська держава».
Історія показала, що виграти воєнну кампанію виявилося значно простіше, ніж виграти мир.
Союзник, якого ніхто не хотів бачити
Ще одна несподівана тема допитів стосувалася ісламського екстремізму.
Після терактів 11 вересня адміністрація Джорджа Буша неодноразово намагалася знайти зв’язки між режимом Баас та «Аль-Каїдою».
Згодом численні розслідування так і не виявили переконливих доказів існування такої співпраці.
Сам Саддам стверджував Ніксону, що був переконаний у прямо протилежному сценарії. За його словами, після атак 11 вересня США мали побачити у світському режимі Баас природного союзника в боротьбі проти радикального ісламізму, а не наступну ціль для вторгнення.
Можна сперечатися про те, наскільки щирими були ці слова. Але вони добре показують, наскільки по-різному Вашингтон і Багдад сприймали те, що відбувалося.
Найдорожча помилка
Книжка Джона Ніксона не виправдовує Саддама Хусейна.
Ідеться про людину, відповідальну за масові репресії, застосування хімічної зброї під час ірано-іракської війни, вторгнення до Кувейту та численні злочини режиму Баас.
Але Ніксон доходить іншого, значно неприємнішого висновку.
Небезпеку становить не лише сильний противник.
Не менш небезпечно — переконати себе, що ти вже його зрозумів.
Коли розвідка починає підтверджувати політичні очікування, а не перевіряти їх, помилки стають лише питанням часу. Іноді ціна таких помилок вимірюється не сторінками аналітичних доповідей, а сотнями тисяч людських життів, зруйнованими державами та війнами, наслідки яких світ розгрібає десятиліттями.
Саме тому історія допитів Саддама Хусейна — це не розповідь про поваленого диктатора.
Це урок про те, наскільки небезпечно ухвалювати рішення, коли реальність перестає цікавити тих, хто вже впевнений у власній правоті.