Корупція під прикриттям довіри: чому «друг президента» — найнебезпечніша посада в країні
Коли кажуть «друзі президента», зазвичай мають на увазі «виконавців злочинних наказів президента».
Система працює приблизно так: топ-політик не хоче офіційно бруднитися відверто злочинними діями, тому запрошує до себе давніх знайомих, які точно не є агентурою НАБУ, і каже приблизно так:
«Давай ти будеш займатися моїми грошовими справами, якими я не можу займатися».
Дехто погоджується, і тоді йому надають неофіційну, але велику владу — як правило через усні, незадокументовані розпорядження.
Умовно, президент викликає до себе віце-прем’єра і впівголоса каже:
«До тебе завтра прийде людина від мене — виконай його прохання, він говоритиме від мого імені».
І виразно дивиться на співбесідника: «Ти ж зрозумів?»
Про що саме йдеться — посланець розкаже при зустрічі. Сам президент навіть не вимовляє таких слів, як «така сума», «відкат», «моя доля» тощо — боїться прослушки.
Якщо президент розумний, то на «плівках Міндіча» нас можуть чекати дуже цікаві історії.
Але ці небезпечні слова завжди чітко вимовляє «друг президента», коли приходить на обумовлену зустріч. Там йому передадуть або сумку з доларами чи євро, або при ньому перекинуть сотню біткоїнів на певний гаманець, або доручать іншому чиновнику переписати нерухомість чи ліквідні активи на «друга президента» — варіантів багато.
І все це насправді значно складніше та заплутаніше — з різними офшорами, підставними особами та операціями прикриття.
Тому так складно довести пряму участь у корупції особисто президента: він діє через розгалужену мережу довірених осіб, і безпосередньо з ним контактують буквально дві-три ключові фігури — «друзі», у лояльності яких він не сумнівається.
Ці «друзі» зазвичай чудово усвідомлюють, що здавати патрона немає сенсу — сядеш разом із ним. А сидіти ніхто не хоче, коли на віллі в Іспанії чекає пара ярдів доларів.
Але ця начебто неприступна система теж має слабкі місця. Бо побудована не на процедурах, не на протоколах і не на інституціях, а на людському факторі.
А людський фактор — це завжди ризики всередині злочинної організації. Хтось щось ляпнув по п’яному. Хтось на когось образився. Хтось «грав не ту жінку». Хтось вважає свою долю несправедливо малою.
Заздрість, ненависть, хтивість, жадібність — усе це властиве і учасникам мережі «друзів президента».
Антикорупційні структури це прекрасно знають і чекають слушного моменту. Іноді вони його створюють або свідомо провокують. Паралельно — спостерігають, стежать, слухають, збирають докази. Перехоплюють трафік, знаходять інформацію під час обшуків.
Курс криптовалют нестабільний, доступ до криптогаманців прив’язаний до девайсів — які можна загубити, відібрати, вкрасти. Тому старий-добрий кеш усе ще дуже популярний.
А багато кешу вимагає багато простору. І вивести «чорний нал» у безготівку — довго, дорого й ризиковано: моніторинг міжнародних операцій працює чудово.
Тож подібні «друзі президента» зберігають буквально тонни готівки у власних квартирах, у помешканнях друзів, родичів або в «квартирах-сейфах» з охороною.
Якщо така банда корупціонерів достатньо давно перебуває «під ковпаком» ефективного антикорупційного органу, приховати адреси зберігання грошей практично неможливо.
Саме тому кеш знаходять під час обшуків — бо просто нема де сховати великі обсяги паперових грошей.
І все ще є наївні люди, які вважають, що «президент не може і не повинен знати, чим займаються його друзі».
Але правда в тому, що такі «друзі» займаються корупцією саме на прохання та під керівництвом самого президента. Залучаючи інших політиків і чиновників. Під прикриттям підконтрольних президенту спецслужб і ручних «правоохоронців».
Злагоджено та синхронно. Саме як злочинна організація.
Війна — не війна, а мільярд сам себе не вкраде.