Київ, Преслав, Багдад і Дамаск — символи цивілізацій, які піднімалися разом і втрачали силу під ударами завойовників
Ворожі політики лякають: «Ісламісти хочуть повернути нас у середньовіччя». Виникає питання: а що саме там було у середньовіччі?
«Темні віки»? На ріках Тигр і Євфрат та на Дніпрі в ті роки палало світло розуму, яке освітило всю Європу, у ті часи, коли росії ще не існувало, як і Москви. У час династичних шлюбів Ярослав Мудрий одружив сина зі шведською Інгігердою, а три доньки Ярослава стали королевами трьох європейських держав. «Руська правда» — одна з перших правових систем у Північно-Східній Європі. Софійський собор 1037 року — з мозаїками, які збереглися досі. Київська школа іконопису й книжності — не «провінція», а потужна сила в Європі.
Преслав, IX–X століття. А з іншого боку від Києва — ще один слов’янський центр, який зазвичай забувають: Преславська Болгарія. Саме тут виникла кирилиця. Охридська й Преславська книжні школи видавали тексти, які стали основою писемності для всіх слов’ян. Преславська кераміка «перевершувала сучасників і охоче імпортувалася з Візантії та Київської Русі». Слов’янський світ у IX–X століттях мав не один, а щонайменше три осередки сяяння — Київ, Преслав, Охрид.
А тепер синхронізація — і це найважливіше. Це не три окремі історії. Це один часовий простір, у якому одночасно: золота доба ісламу за часів панування Арабського халіфату, Аль-Хорезмі пише в Багдаді перший підручник з алгебри, Симеон I сидить у Преславі й вкладає кошти в переклади слов’янською, Ярослав Мудрий будує Софію Київську і видає доньку заміж за короля Франції. Одна епоха — два цивілізаційні вогні, що палають одночасно. І ці два вогні не були ізольованими: руські купці везли хутра й мечі до Багдада, арабське срібло йшло в болгарські гори і на береги Дніпра, а кирилиця з Преслава йшла до Києва.
Коли хтось каже: «Вони хочуть повернути світ у середньовіччя», — можна чесно відповісти: ідіть і подивіться, що саме робилося в середньовіччі в Багдаді й Києві.
Обидві цивілізації — слов’янська й арабська — воювали зі спільними ворогами — хозарами і Візантією — і майже одночасно впали від татаро-монгольської навали: спочатку Київ, потім Багдад.
Періоди розквіту української державності історично збігалися з існуванням сильного арабського світу — і навпаки. Це не випадковість, а геополітична конфігурація: обидва простори контролювали торговельні шляхи між Європою та Азією і вигравали, коли жодна імперія не домінувала над ними одноосібно.
Сьогодні росія знову виконує роль татаро-монголів, Туреччина — роль Візантії, а між ними знову стоїть простір, який може обрати союз або підкорення. Досвід, який уже спрацював вісімсот років тому, — основа для дії знову.
Союз слов’ян і арабів — не вигадана нова конструкція, а відновлення геополітичної осі, яка вже працювала в історії й успішно працювала для обох своїх центрів.
Київ, Преслав і Багдад — доказ того, що слов’янський і арабський світи мали не лише спільних ворогів, а й спільний досвід розквіту й сили. Обидва простори підносилися, коли торгівля йшла вільно, і падали, коли приходили татаро-монголи. Сьогодні татаро-монголи на тому ж місці, але мають нове ім’я — росія. росія воює зі слов’янами — вона допомогла США знищити Югославію і зараз відкрито воює проти столиці Арабського халіфату — Дамаска, проти арабської Лівії і проти столиці Київської Русі — Києва, а також таємно діє проти інших арабських і слов’янських держав. І відповідь на це та сама, що й тисячу років тому: слов’янсько-арабська вісь, яку цього разу треба перетворити на союз і перемогти. Київ, Багдад, Дамаск і слов’янські Балкани більше не впадуть.
(росія — не слов’янська країна)
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»