Ці самозвані «ліберали» завжди там, де пайка і корито. Вистачить глянути, хто обсів нині всі бюджетні та інші «культурні» фонди в Україні.
Лібералізм — це консервативна традиція такої острівної країни як Британія. Відтак і проявом лібералізму є звичайне для цієї країни в минулому рекрутування до армії/флоту у стилі берберських піратів.
Однак для нашої напівосвіченої «прогресивної» публіки — це щось усе хороше проти усього поганого. Та ще цікавий факт — походження наших «лібералів», зазвичай підло-рабське — це вчорашні комсомольці та їхні прислужники.
Якщо взяти якогось самопроголошеного «ліберала» і спитати, про що його кандидатська дисертація. То майже гарантовано буде щось зразка «пролетарського руху Бориславського нафтового басейну».
Це доволі добре зрозуміли ПіСівці у Польщі, звернувши увагу на те, що серед актуальних привладних «лібералів» на словах у них всуціль були колаборанти ПНР. Відтак і спрямували свою доволі революційну «декомунізацію».
Саме проти них ПіСівці почали боротьбу, повичищавши від них державні посади. Тобто, у нашому постсовку, ліберал — це майже гарантовано людина, що тлумачить лібералізм у специфічно консервативному дусі:
«Лібералізм, це коли я не повинен відповідати за своє вчорашнє і своє нинішнє рабство, тому дайте мені спокій, не заставляйте примусово ставати людиною з гідністю. Я вже знайшов нового господаря, кому буду лизати гузно, і цим господарем ви не є, і в цьому мій ліберальний консерватизм — в услужінні платоспроможному».
Затямте, що ці «ліберали» завжди там, де пайка і корито! Вистачить глянути, хто обсів сьогодні всі бюджетні та інші «культурні» фонди в Україні.
Саме так, учорашні комсомольці (або нащадки інших совкових тоталітарних установ). А тепер також учорашні грантожери від ворожих учорашнім хазяїнам сьогоднішні платоспроможні.
Тож цілком легко можна пояснити, чому нинішні захисники «совєцького модернізму» під гаслами «ліберальних цінностей» виступали проти десовєтизаційної політики в Україні. Саме тому, що це потомственні раби, що ніколи не перестануть бутит рабами.
І тут виходить ще один парадокс: критикуючи лібералізм, ми, зазвичай критикуємо рабів, що вдають із себе вільних людей. Наші «ліберали» — це не про свободу, і не про антиконсерватизм, це форма законсервованого раба.