Плани замість програми: головна помилка нового Кабміну.
Потрапив на очі допис щойно призначеної Прем’єр-міністерки України пані Юлії Свириденко, де, зокрема, зазначено таке:
«Минув тиждень від початку роботи нового Уряду. На старті ми чітко визначили для себе чотири ключові пріоритети: гідність людини, безпека, розвиток економіки і відбудова… Продовжуємо роботу з міністрами. З кожним очільником міністерства зустрічаюся окремо — напрацьовуємо конкретні плани. Вони увійдуть у Програму дій Уряду».
Реально хвилююся, бо цей допис керівниці українського Уряду свідчить принаймні про три речі:
По-перше: ігнорування законодавчо закріплених механізмів формування в Україні ключових пріоритетів діяльності Уряду.
По-друге: нечітке уявлення, як власне готується Програма діяльності Кабінету Міністрів України.
По-третє: нерозуміння, яким має бути за структурою та змістом проєкт Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
Не хочу вдаватися в деталі українського законодавства, набутий уже попередній досвід роботи з такими Програмами в Україні (як позитивний, так і негативний), необхідність професійного підходу до підготовки й реалізації стратегічних програмних державних документів. Власне, треба розуміти, чому правильно спочатку приймати Програми, а вже потім розробляти плани на їх виконання, а не навпаки (це як коня позаду воза ставити — не повезе). Очевидно, що краще не «натикати» різноформатних планів у Програму (або навіть у додаток до неї), а прийняти комплексний, збалансований План заходів з виконання Програми діяльності КМУ з чітким визначенням строків виконання, відповідальних за кожен пункт та наявних фінансових ресурсів для цього (їхніх джерел).
Констатую, що, окрім планів і самого подання Програми на затвердження Верховної Ради України, нічого раціонального в цих підходах немає, і знову проглядається бажання просто «відбути номер». Так — «не злетимо»!
Я щиро бажаю українському Уряду успіху й максимальної ефективності діяльності, включно з повноцінним виконанням своєї конституційної ролі, бо всі ми «в одному човні».
Чи не настав час серйозніше поставитися до задіяння професійних підходів?
Якщо щось не розумієте — подивіться кращі вітчизняні та зарубіжні приклади, порадьтеся.
Почитайте аналітичні розробки. Навіщо в країні тоді академічні інститути й аналітичні центри? Навіщо університети, які готують фахівців з державного управління та надають відповідні консультації? Врешті-решт, є й недержавні структури та експерти, вітчизняні й партнерські, які мають необхідний досвід.
Ліміти на імітацію закінчилися! Почніть уже нарешті працювати професійно!