Глобальна міграційна криза: звіт за 2024 рік.
Після початку повномасштабної війни в Україні розпочалася найбільша міграційна криза у світі з часів Другої світової війни. За даними звіту Агентства ООН у справах біженців за 2024 рік, кількість людей, змушених покинути свої домівки, досягла історичного максимуму – 123,2 мільйона осіб. Це на 7 мільйонів (6%) більше, ніж наприкінці 2023 року. Таким чином, кожна 67-ма людина у світі є внутрішньо переміщеною особою (ВПО) або біженцем.
Понад третина всіх переселенців (33%) – громадяни чотирьох країн: Судану (14,3 млн), Сирії (13,5 млн), Афганістану (10,3 млн) та України (8,8 млн). Головними причинами міграції залишаються війни, конфлікти, переслідування та порушення прав людини. В Україні ключовими чинниками є зміна лінії фронту, тривалі й інтенсивні бойові дії, масовані ракетні атаки та обстріли цивільної інфраструктури. Українська влада та міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації, наголошуючи на їхньому цілеспрямованому характері, хоча керівництво РФ це заперечує.
Серед усіх переселенців 41% – діти віком до 18 років, а 50% – жінки та дівчата. Ці показники залишаються стабільними, незважаючи на зміни в кількості мігрантів з Афганістану, Сирії, Судану та України.
Станом на кінець 2024 року в Європі перебували понад 5 мільйонів українців, із яких 856 800 отримали міжнародний захист, переважно тимчасовий, у країнах-членах ЄС. Найбільше українців знайшли притулок у Німеччині (1,2 млн), Польщі (991 200) та Чехії (388 400). Порівняно з 2023 роком кількість українців у Німеччині зросла на 10%, а в Польщі та Чехії – на 4%.
Загалом до п’ятірки країн, які прийняли найбільше біженців, увійшли Іран, Туреччина, Колумбія, Уганда та Німеччина, яка надала притулок 2,7 мільйона мігрантів. У звіті Агентства ООН у справах біженців підкреслюється взаємовигідність міграції: біженці отримують захист і можливість реалізуватися, а країни – доступ до кваліфікованих і мотивованих працівників. Водночас у деяких країнах посилюється жорсткість законів і політики, що обмежує інтеграцію та працевлаштування біженців.
У лютому 2025 року США призупинили розгляд заяв за програмою «Єдність заради України» (U4U), яка дозволяла українським біженцям отримувати «гуманітарний пароль» за підтримки американських спонсорів. За даними Міністерства внутрішньої безпеки США, станом на березень 2024 року через цю програму до США прибули понад 187 000 українців. Призупинення пояснили необхідністю додаткових перевірок для запобігання шахрайству та загрозам національній безпеці. Розгляд заяв поновили 9 червня 2025 року після рішення американського суду, про що повідомила міграційна адвокатка, почесний консул України у Філадельфії Ірина Мазур.
Станом на кінець 2024 року у світі зафіксовано 73,5 мільйона ВПО – найвищий показник у сучасній історії. Торік статус ВПО отримали 20,1 мільйона осіб, що на 9% більше, ніж у 2023 році. Понад 60% усіх ВПО припадає на п’ять країн: Судан, Демократичну Республіку Конго, М’янму, Україну та Гаїті. В Україні статус ВПО отримали 740 000 осіб, а загальна кількість ВПО становить 3,7 мільйона, що відповідає показникам 2023 року.
В Україні на внутрішню міграцію впливають інтенсивні бойові дії в східних і південних областях, що створюють небезпеку для населення та ускладнюють умови повернення додому. Агентство ООН у справах біженців наголошує на необхідності підтримки не лише ВПО, а й громад, які їх приймають або куди люди повертаються.
У 2024 році зафіксовано найбільшу кількість повернень з 2002 року – майже 10 мільйонів осіб, із них 1,6 мільйона біженців, 92% з яких – громадяни Афганістану, Сирії, Південного Судану та України. До України з-за кордону повернулися 209 100 осіб, переважно представники вразливих категорій, які зіткнулися з труднощами в доступі до прав і послуг у країнах перебування. Загалом показник повернень зріс на 60% порівняно з 2023 роком.
Агентство ООН у справах біженців зазначає, що більшість мігрантів хочуть повернутися додому, але це має бути добровільним, безпечним і гідним рішенням. На повернення впливають відсутність миру, економічні кризи, погіршення безпекової ситуації та депортації з країн перебування.
У другій половині 2024 року темпи міграції у світі сповільнилися на 1%. Подальший розвиток ситуації залежатиме від досягнення миру, фінансової підтримки біженців і умов для безпечного повернення. 13 червня 2025 року Рада Європейського Союзу продовжила тимчасовий захист для українських біженців до 4 березня 2027 року. Водночас Європейська комісія 4 червня 2025 року рекомендувала країнам ЄС розробити механізми переходу українців до інших правових статусів, які враховують володіння мовою, працевлаштування чи освіту. Комісія також запропонувала ознайомчі поїздки до України для тих, хто розглядає можливість повернення.
На початку травня 2025 року прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон заявив, що країна планує збільшити фінансову допомогу мігрантам, які погодяться повернутися додому, з 900 євро до 32 000 євро з 1 січня 2026 року. За різними оцінками, від 25% до 43% українських біженців планують повернутися після завершення війни, але ця частка зменшується з часом. Дослідження Мюнхенського інституту ifo показує, що 35% українських переселенців хочуть повернутися, якщо ситуація стане безпечнішою. Натомість Центр економічної стратегії (ЦЕС) оцінює, що від 1,4 до 2,3 мільйона біженців можуть залишитися за кордоном.
За оцінками ЦЕС, станом на листопад 2024 року за кордоном перебувають 5,2 мільйона українських біженців, із них 3,7 мільйона виїхали через західні кордони. Близько 239 000 осіб виїхали до Європи через Росію чи Білорусь, а 1,3 мільйона стали біженцями в Росії чи Білорусі. Більшість біженців – дорослі жінки (44% станом на грудень 2024 року, порівняно з 50% на початку року), тоді як частка чоловіків зросла з 18% до 27%.
Біженці переважно походять із північних і східних регіонів України: Києва (18%), Харківської (13,8%) та Донецької (9,5%) областей. ЦЕС виокремив чотири групи біженців:
Патріотичні (28%): мають міцні зв’язки з Україною, 86% планують повернутися.
Квазітрудові мігранти (25%): виїхали з економічних причин, лише 13,5% хочуть повернутися.
Класичні біженці (22%): переважно жінки з дітьми, 23% планують повернення.
Люди із зони бойових дій (26%): 43% хочуть повернутися, попри втрату домівок.
Регресійний аналіз ЦЕС показав, що жінки на 31% більш схильні повертатися, ніж чоловіки. Старші люди мають на 3% вищу ймовірність повернення з кожним роком віку. Українці, які працюють дистанційно на українські компанії, на 67% більш схильні повертатися, ніж безробітні. Біженці в Польщі на 90% більш схильні планувати повернення, ніж у Німеччині. Натомість вихідці з міст на 41% менш схильні повертатися, ніж із сіл. Вищий довоєнний дохід також підвищує ймовірність повернення.
Повномасштабна війна спричинила економічний шок: у перший рік 40% біженців економили на їжі та одязі. Проте до кінця 2024 року українські біженці наблизилися до довоєнного рівня добробуту завдяки працевлаштуванню та підтримці іноземних урядів. Це знижує ймовірність повернення. За оцінками ЦЕС, після війни за кордон можуть додатково виїхати від 290 000 до 532 000 українських чоловіків, які прагнуть возз’єднатися з сім’ями.
Приблизно 80% біженців позитивно оцінюють ставлення місцевих у країнах перебування, особливо в США, Канаді та Великій Британії. Водночас у Польщі, Чехії та Німеччині частина українців зазначає про неприязне ставлення.
Дані, зібрані до липня 2025 року, свідчать про складність міграційної кризи. Політична та безпекова ситуація в Україні може впливати на бажання біженців повертатися. Для забезпечення добровільного та безпечного повернення необхідні довгострокові рішення щодо інтеграції, захисту та підтримки, а також досягнення миру.