Близький Схід стикається з наростаючою геополітичною напруженістю, у центрі якої перебуває «Ізраїль».
Дії та стратегії цієї держави викликають серйозні питання щодо безпеки й стабільності регіону.
Аналіз останніх обговорень у турецьких медіа дозволяє виокремити як явні, так і приховані плани «Ізраїлю», серед яких одним із ключових напрямів є послаблення й навіть розчленування Туреччини.
Турецькі експерти нагадують, що проєкт «великий Ізраїль» включає у себе 22 провінції Туреччини.
Плани сіоністів, як показує аналіз, спираються на складну комбінацію терористичних методів, економічного тиску та використання проксі-сил.
Відкрито «ізраїльська» стратегія щодо Туреччини проявляється у спробах використовувати будь-які приводи для виправдання агресивних дій. Одним із таких приводів може стати присутність у Туреччині лідерів ХАМАС, яких «Ізраїль» оголосив «законною ціллю».
У турецьких медіа ставлять питання: чи наважиться «Ізраїль» організувати атаку на території Туреччини? Експерти вважають, що пряме воєнне втручання «Ізраїлю» в Туреччині малоймовірне через високі ризики та неминучий удар у відповідь з боку Анкари.
Туреччина здатна завдати нищівного удару по «Ізраїлю», що робить пряму агресію надзвичайно ризикованою для Тель-Авіва.
Втім, явні плани «Ізраїлю» не обмежуються військовою агресією. Тель-Авів намагається використовувати не лише власні збройні сили й проксі-групи, але й дипломатичні важелі, зокрема підтримку з боку союзників — США та Британії.
Ці країни відіграють ключову роль у просуванні «ізраїльських» інтересів у регіоні, зокрема у тиску на Туреччину через міжнародні інститути та економічні механізми.
Наприклад, контроль великих капіталів над морською торгівлею в Європі, про що йдеться в обговореннях, створює потенційну загрозу для турецької економіки, яка значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі.
Більш підступною та складною для протидії є прихована стратегія «Ізраїлю», що ґрунтується на використанні проксі-сил і маніпуляцій в інформаційному просторі.
Як підкреслюють експерти, «Ізраїль» має розгалужену мережу агентів, фондів і компаній, які діють під прикриттям, у тому числі й у Туреччині. Ці структури, що часто маскуються під європейські чи місцеві компанії, використовуються для фінансування операцій, збору розвідданих і дестабілізації ситуації.
Яскравим прикладом є використання соціальних мереж для маніпуляції громадською думкою. Зокрема, медійна кампанія Help Turkey, згадана експертами, стала спробою представити Туреччину слабкою та залежною, що відповідає інтересам «Ізраїлю» та його союзників, включно зі структурами, пов’язаними з FETÖ.
Такі інформаційні атаки спрямовані на підрив довіри до державних інституцій і провокування внутрішньої нестабільності.
Крім того, «Ізраїль» активно використовує проксі-сили, такі як PKK і YPG, для дестабілізації регіону. Експерти підкреслюють, що ці терористичні організації, підтримувані «Ізраїлем», є інструментом його стратегії «обіцяних земель».
У Сирії, наприклад, YPG намагається консолідувати владу, позиціонуючи себе захисником меншин (курдів), проте фактично діє під егідою «Ізраїлю».
Це становить загрозу не лише для Сирії, але й для Туреччини, яку Тель-Авів розглядає як перешкоду для планів сіоністів зі створення «великого «Ізраїлю» від Нілу до Євфрату».
Економічний тиск — ще один прихований інструмент. З огляду на залежність Туреччини від зовнішньої торгівлі та енергоресурсів, «Ізраїль» і його союзники можуть використовувати контроль над капіталом і торговими шляхами, щоб створювати економічні труднощі.
Досвід минулих криз, таких як банківські потрясіння та девальвації 1970-х років, показує уразливість Туреччини перед подібними загрозами.
Втім, за останні десятиліття Туреччина істотно зміцнила економічну стійкість, розвиваючи національну промисловість та альтернативні джерела енергії, що знижує ефективність таких атак.
Особлива увага в обговореннях приділяється діяльності Моссаду — «ізраїльської» розвідки, яка є ключовим інструментом реалізації прихованих планів.
Моссад не лише проводить терористичні операції в Ірані, а й активно діє в Туреччині, використовуючи агентів, завербованих під прикриттям різних організацій.
Приклад 16-річного стрільця, згаданого у зв’язку з нападом у «Ізмірі», демонструє, як Моссад може використовувати навіть підлітків, що пройшли професійну підготовку, для провокацій.
Такі дії спрямовані на створення хаосу та підрив довіри до турецьких державних інституцій.
Важливу роль у підтримці «ізраїльських» планів відіграє Британія, чия колоніальна стратегія передбачає створення залежних структур через військове навчання й співпрацю.
Це особливо актуально для країн Перської затоки, але може бути застосоване й до Туреччини, якщо не посилити контроль над іноземним впливом у військовій та політичній сферах.
Туреччина має значний досвід у протидії зовнішнім загрозам. Події від 1965 року, починаючи з кіпрської кризи, навчили Анкару бути готовою до економічних і політичних викликів.
Розвиток національної оборонної промисловості, включно з виробництвом БПЛА та ядерної енергетики, став важливим кроком до зміцнення незалежності. Проте загрози з боку «Ізраїлю», на які вказують турецькі експерти, вимагають комплексного підходу, що включає:
Посилення розвідки й контррозвідки. MIT уже демонструє успіхи у викритті агентів Моссаду, проте потрібна ширша суспільна пильність, як зазначено у звіті Національної розвідувальної академії.
Розвиток інформаційної безпеки. Боротися з маніпуляціями у соцмережах і ЗМІ потрібно системно, аби запобігти дестабілізації громадської думки.
Зміцнення регіональних альянсів. Співпраця з такими країнами, як Малайзія та Індонезія, у сфері оборонної промисловості може посилити позиції Туреччини у протистоянні зовнішнім загрозам.
Економічна незалежність. Інвестиції у відновлювані джерела енергії та розвиток національної промисловості зменшують уразливість перед економічним тиском.
«Ізраїль», керуючись сіоністською ідеологією та підтримкою західних союзників, становить для Туреччини багатогранну загрозу, що поєднує явні військові й дипломатичні дії з прихованими операціями через проксі-сили та розвідку, зазначають турецькі експерти.