Навесні 2025 року Італія відновила одне з найпохмуріших розслідувань, пов’язаних з агресивною, геноцидною війною Сербії проти Боснії.
Прокуратура Мілана взялася за справу «вікенд-снайперів» — заможних західних іноземців, які у 1990-х роках платили сербським військовим за можливість убивати мирних жителів обложеного Сараєво.
Ця історія, яка вперше спливла 1995 року, отримала друге життя завдяки документальному фільму «Saraybosna Safari» (2022) та наполегливості італійського журналіста Еціо Гаваццені.
ЗМІ детально відтворюють ці події, нагадуючи про 1425 днів жаху, які пережило місто, і про те, як «снайперський туризм» перетворив різанину на розвагу для західної еліти.
Як народилося «сафарі на людей»
Осада Сараєво почалася 5 квітня 1992 року — у день, коли місто традиційно відзначало звільнення від нацистів у 1945-му. Після референдуму про незалежність Боснії і Герцеговини (29 лютого — 1 березня 1992 року) сербські сили за підтримки югославської армії захопили аеропорт і оточили місто. Осада тривала 44 місяці — найдовша в сучасній історії.
Щодня на Сараєво падало 329 снарядів, а 22 липня 1993 року — 377. Використовували 120 мінометів і 250 танків. Загалом було вбито 11 541 людину, зокрема 1601 дитину, понад 50 тисяч було поранено. Цілями атак були цивільні: мирні жителі, у т.ч. діти, ринки, черги за хлібом і водою, лікарні…
Повсякденне життя перетворилося на боротьбу за виживання. Без електрики й води люди палили дерева і книги, ховалися у підвалах.
Діти грали на замінованих територіях, ризикуючи життям під прицілом снайперів. Написи «Beware of snipers» стали буденністю. Єдиною надією був «Тунель Надії» — підземний коридор під злітною смугою аеропорту, викопаний за чотири місяці.
Через нього надходила допомога, що покривала лише 20% потреб, а також зброя, їжа й медикаменти, попри ембарго.
Саме в цих умовах розквітнув «військовий туризм». Багаті європейці й американці — з Італії, Німеччини, Франції, Британії та США — платили від 80 до 100 тисяч євро (у перерахунку на сьогодні) за «вікенд-тур».
Вони прилітали до Трієста у п’ятницю, переходили на сербські позиції навколо Сараєво і, під наглядом місцевих «гідів» із армії, стріляли у випадкових жертв.
Діти «коштували» дорожче.
Організація була чіткою: посередники, гелікоптери, логістика через Бергат. Західні спецслужби про це знали — але мовчали.
Перше викриття та забуття
Історія стала публічною 1 травня 1995 року після заголовка у боснійській газеті Oslobođenje:
«Sniper safari in Saraybosna». Кореспондент Сефко Ходжич описав, як сербський офіцер пропонував італійському журналісту вистрілити у літню жінку біля готелю Holiday Inn.
Інослав Бешкер із Vijesti писав про «вікенд-тури» до Боснії, а журналіст Stampa з Пале — про пропозицію постріляти по цивільних із укриття. У 2007 році на Гаазькому трибуналі американський солдат Джон Джордан свідчив, що бачив «незвичних» снайперів із гідами на сербських позиціях.
Російський письменник Едуард Лімонов у відео 2007 року зафіксований поруч із Радованом Караджичем, який стріляє по місту ще у 1992-му.
Проте розслідування зупинилося. Тема відродилася 2022 року з виходом фільму «Saraybosna Safari» режисера Міранда Зупаніча на Al Jazeera Documentary Film Festival. Автор, який почув про цей феномен у 2019-му, використав архівні кадри 1993–1994 років.
Фільм показав, як учасники — громадяни США, Канади, росії та Італії — прибували гелікоптерами, а сербська армія та залишки югославської забезпечували їхню безпеку.
Відродження справи у 2025 році
У лютому 2025 року Еціо Гаваццені подав 17-сторінкову заяву до прокуратури Мілана. В інтерв’ю Anadolu Agency він сказав:
«Я дізнався про це з преси 1995 року, але після фільму 2022-го вирішив діяти. Прокуратура могла закрити справу — але не зробила цього».
Розслідування веде прокурор Алессандро Гоббіс проти невстановлених осіб за звинуваченням в «умисному вбивстві, скоєному з особливою жорстокістю та ненавистю».
Справу передано до підрозділу італійської жандармерії з боротьби з тероризмом і організованою злочинністю. Гаваццені знає щонайменше п’ятьох італійців, включно з власником клініки пластичної хірургії. Учасники були не лише з Мілана, Турина та Трієста — тури приваблювали еліту всього Заходу.
Стаття в La Repubblica оживила інтерес, і тепер справа може вийти за межі Італії.
Конгресвумен США Анна Пауліна Луна оголосила власне розслідування участі американців:
«Ми не потерпимо такого рівня зла».
Вона зв’язалася з консульством Боснії та посольством Італії. Італія й Боснія пообіцяли обмін інформацією, що може привести до міжнародних судів.
Спадщина облоги: шрами Сараєво
Місто досі живе пам’яттю про ті події. Сліди куль і осколків на фасадах будівель у «Новому місті» не ремонтують — або через бідність, або як нагадування. «Троянди Сараєво» — червоні смоляні плями на Старому базарі — позначають місця падіння снарядів і загибелі людей.
Могили мучеників розкидані повсюди, навіть у провулках: людей ховали вночі, щоб уникнути снайперів. Попри трагедію, Сараєво вижило: мусульмани, католики, православні й євреї живуть поруч, символізуючи незламність.
Багато винних уже засуджені. Радован Караджич отримав довічне за геноцид у Сребрениці та терор цивільних. Ратко Младич — те саме. Станіслав Галич, Драгомир Мілошевич, Момчило Перишич і Момчило Країшник отримали від 20 років до довічного.
Біляна Плавшич визнала провину і відбула 11 років. Слободан Милошевич помер у тюрмі під час суду.
Чим завершиться розслідування?
Італійська справа — це шанс на справедливість для жертв «сафарі». Вона нагадує, що війна — це не лише окопи, а й тіні корупції та безкарності. Та лишається сумнів, що справу доведуть до кінця.
Якщо розслідування охопить США та інші країни, «вікенд-снайпери» повинні будуть постати перед судом. Але попередній досвід, коли розслідування тихо поклали в архів, показує, що історія може повторитися.
Тож питання залишається відкритим: скільки ще таємниць приховує облога Сараєво?