Як дрібний безлад руйнує порядок: уроки теорії розбитих вікон.
Теорія розбитих вікон (ТРВ) — теорія про те, що, побачивши певний безлад, люди перестають поводитися цивілізовано й починають смітити.
Згідно з цим судженням, якщо хтось розбив шибку в будинку і ніхто не вставив нову, то незабаром у цьому будинку не залишиться жодного цілого вікна, а потім почнеться мародерство. Теорію розбитих вікон сформулювали два соціологи: Джеймс Вілсон і Джордж Келлінґ.
Вони вивчали динаміку розвитку криміногенної ситуації на вулицях і дійшли висновку: запобігання дрібним правопорушенням — таким як вандалізм, публічне пияцтво, перестрибування через турнікети в метро тощо — створює атмосферу нетерпимості до злочинів загалом і допомагає запобігати серйознішим злочинам.
І навпаки, потурання дрібним порушенням збільшує їхню кількість.
Експерименти:
1) Перший експеримент проводили на вулиці з великою кількістю магазинів, біля стіни будинку, де ґронінгенці, приїжджаючи за покупками, паркують свої велосипеди. На цій стіні висів яскравий, помітний знак, що забороняв малювати на стінах.
Спочатку стіна була чистою. Експериментатори повісили на кермо кожного велосипеда (усього велосипедів було 77) папірець зі словами «Бажаємо всім щасливих свят!» і логотипом неіснуючого магазину спортивних товарів.
Сховавшись у затишному куточку, дослідники почали спостерігати за діями велосипедистів. На вулиці не було урн, тож людина могла або кинути папірець на землю, або повісити на інший велосипед, або взяти із собою, щоб викинути пізніше. Перші два варіанти розглядалися як порушення прийнятих норм, третій — як їх дотримання.
Із 77 велосипедистів лише 25 (32%) повелися некультурно. Потім експеримент повторили — за такої самої погоди й у той самий час доби, попередньо розмалювавши стіну беззмістовними малюнками. Цього разу насмітили 53 особи з 77 (69%). Виявлена різниця має високий рівень статистичної значущості.
Отже, порушення заборони малювати на стінах виявилося серйозним стимулом, що провокує людей порушувати інше загальноприйняте правило — не смітити на вулицях.
2) Другий експеримент проводили на підземному паркінгу біля супермаркету, де висіло велике й добре помітне оголошення «Будь ласка, повертайте взяті з магазину візки».
У ситуації «порядок дотримано» на паркінгу не було візків, у ситуації «порядок порушено» там стояли чотири візки. Їхні ручки дослідники навмисно вимастили мазутом, щоб у відвідувачів не виникало бажання ними користуватися. До автомобілів прикріплювали такі самі папірці, як у першому експерименті. Результат був аналогічний: у першій ситуації кинули папірець на землю 30% водіїв, у другій — 58%.
3) Третій експеримент нагадував перший, із тією різницею, що ознаки «порушення норм іншими людьми» були тепер не візуальні, а звукові. У Нідерландах закон дозволяє використання петард і феєрверків лише у передноворічні тижні. З’ясувалося, що велосипедисти значно частіше кидають папірці на землю, якщо чують звук вибухів петард.
Інакше кажучи, явні ознаки безладу та недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення також забувати про правила. Унаслідок такої ланцюгової реакції «пристойний» міський район може швидко перетворитися на клоаку, де людям страшно виходити на вулицю.
Втім, такі практичні експерименти не можна вважати абсолютно коректними з наукового погляду. Спеціальні дослідження, присвячені цьому питанню, здебільшого спиралися на аналіз кореляцій (наприклад, між чистотою вулиць і рівнем злочинності в різних містах), однак ці дані також можна трактувати неоднозначно. Кореляція сама по собі нічого не говорить про причинно-наслідкові зв’язки між досліджуваними явищами.
Наприклад, обидва чинники (злочинність і чистота) можуть визначатися якимось третім, невідомим фактором; чистота може бути не причиною, а наслідком низького рівня злочинності тощо.
Тому багато експертів сумнівалися в ефективності теорії розбитих вікон. Зокрема, ставилося під сумнів твердження, що недотримання оточенням одних правил може підштовхувати людей до порушення інших.