Дружба Азербайджану та «Ізраїлю» навряд чи врятує від різанини та геноциду.
Геополітична обстановка на Близькому Сході та в Кавказькому регіоні нагадує мінне поле, де кожен крок може спровокувати ланцюгову реакцію конфліктів.
Турецькі військові експерти відстежують ситуацію, зосереджуючись на одній із найбільш тривожних тенденцій: переміщенні угруповань, пов’язаних із РПК (Робітничою партією Курдистану), до північно-західних районів Ірану.
Це не просто тактичний маневр, а частина ширшої стратегії, що несе прямі загрози для Азербайджану та Туреччини.
Північно-захід Ірану — це не просто периферія країни, а територія з глибоким історичним корінням, відома як «кадимські турецькі землі».
Райони на кшталт Урмії та Сулдуза населяють переважно тюркські народи: азербайджанські турки, хорасанські турки, каджари та інші. За оцінками, турки становлять до 42% населення Ірану — це 35–40 мільйонів осіб.
Ці регіони історично пов’язані з Азербайджаном і Туреччиною через етнічні, культурні та географічні зв’язки.
Однак саме тут, за даними турецького адмірала Джихата Яйджи, відбувається розміщення елементів PJAK (Партії вільного життя Курдистану) — філії РПК.
Це не випадковість. Експерт стверджує, що PJAK та подібні групи (зокрема YPG, SDF та інші) не є суто етнічними курдськими рухами, а виступають інструментами «Ізраїлю» та США. У них беруть участь не лише курди, а й вірмени, норвежці, афганці — це інтернаціональні загони, які фінансуються та спрямовуються ззовні.
Переміщення цих сил із Туреччини, Сирії та Іраку до Ірану пов’язане з «процесами врегулювання» конфліктів у 2009–2015 та 2024–2026 роках, коли тиск на курдських комуністів послаблювався, дозволяючи їм перегрупуватися.
Для Азербайджану це особливо небезпечно. PJAK проголошує створення «Східного Курдистану» (Рожілат) саме в Західному Азербайджані Ірану, що безпосередньо загрожує територіальній цілісності та етнічному балансу.
Якщо ці плани буде реалізовано, це може призвести до насильницького витіснення тюркського населення, подібно до того, що відбувалося з туркменами в Іраку та Сирії. Беззбройні громади втрачають землю, майно та життя, а вакуум заповнюють озброєні угруповання.
Турецький адмірал Яйджи особливо наголошує: PJAK — частина «Великого ізраїльського проєкту» (BIP), який прийшов на зміну «Великому близькосхідному проєкту» (BOP).
Експерт заявляє, що ЦРУ координує альянс із п’яти озброєних угруповань для атаки на Іран, а «Моссад» глибоко проник в іранські спецслужби. Прикладом він називає заяву колишнього президента Ірану Ахмадінеджада, який раніше повідомляв, що один із важливих підрозділів спецслужб країни очолював агент «Моссаду».
Такі інфільтрації пояснюють, чому Тегеран не вживає рішучих кроків проти PJAK: угруповання діє поза контролем держави, створюючи зони нестабільності.
Для Туреччини та Азербайджану це означає зростання загроз на їхніх кордонах. Переміщення курдських комуністів до Ірану створює «терористичний коридор, який може поширитися на турецькі території», заявляє експерт.
Яйджи попереджає про можливі катаклізми для турків в Урмії та Сулдузі: місцеві жителі вже живуть у страху, очікуючи погромів. Якщо Іран не втрутиться — що, ймовірно, і станеться через внутрішню зраду, — це спровокує конфлікт, де турки можуть опинитися в ролі жертв.
Азербайджан у цьому контексті розглядається як «буферна зона»: PJAK може націлитися на азербайджанські нафтові та газові ресурси, розриваючи зв’язки між Баку та Анкарою.
Адмірал нагадав нещодавні події в Нагірному Карабаху — там також зовнішні сили (включно з Вірменією та її союзниками) намагалися розірвати тюркський «коридор». Тепер сценарій повторюється в Ірані, але з більшим розмахом.
Експерти зазначають: такі переміщення угруповань часто передують великим операціям, де метою є не лише територія, а й економічне послаблення опонентів.
Азербайджан, як ключовий гравець на півдні Кавказу, стикається з багаторівневими ризиками.
По-перше, демографічними: мільйони азербайджанських турків в Ірані можуть стати об’єктом атак, що спровокує міграційні кризи та гуманітарні катастрофи на кордоні.
По-друге, військовими: PJAK, озброєна та мотивована, здатна здійснювати диверсії проти інфраструктури, включно з трубопроводами, що ведуть до Туреччини. Це безпосередньо вдарить по енергетичній безпеці обох країн — Азербайджан експортує нафту й газ через Туреччину, і будь-який збій посилить залежність від альтернативних постачальників, таких як росія або Іран.
По-третє, геополітичними: мета — розірвати «тюркську єдність». Адмірал Яйджи закликає до об’єднання турків незалежно від етнічних нюансів (азербайджанці, туркмени, каджари), підкреслюючи, що ЦРУ штучно розділяє їх, щоб запобігти консолідації.
Для Баку це сигнал: без активної дипломатії та, можливо, військової підтримки турецьким громадам в Ірані Азербайджан ризикує стати наступною ланкою в ланцюгу дестабілізації.
У 2020–2023 роках азербайджано-турецьке партнерство допомогло у Карабасі; тепер аналогічний підхід потрібен для іранського фронту, вважає експерт.
Туреччина, як регіональний лідер, уже звикла до загроз від РПК та її філій. Але іранський вектор додає нові виміри. Переміщення сил PJAK створює «другий фронт» — тепер не лише на південному сході Туреччини, а й через Іран.
Це може призвести до зростання транскордонного тероризму, де угруповання використовують іранську територію як базу для атак на турецькі цілі.
Більше того, Яйджи попереджає Баку про ненадійність дружби зі США та «Ізраїлем»: їхня мета — послабити тюркський вплив у регіоні для реалізації власних проєктів.
Для Анкари це означає необхідність посилення розвідки та дипломатії з Тегераном, попри напружені відносини.
Експерти вбачають паралелі із сирійською кризою 2010-х: там також «послаблення тиску» призвело до створення курдського угруповання YPG під «парасолькою» США та «Ізраїлю», яке стало загрозою для Туреччини.
Тепер історія повторюється в Ірані, і без превентивних заходів — включно з озброєнням та організацією турецьких громад Ірану — наслідки можуть бути катастрофічними.
Загрози для Азербайджану та Туреччини реальні: від етнічних чисток і економічних диверсій до розриву стратегічних зв’язків. У контексті глобальних інтриг — від «Великого Ізраїлю» до американських альянсів — тюркський світ опиняється під загрозою, і дружба Азербайджану із сіоністською бандою «Ізраїль» навряд чи стане перешкодою для геноциду азербайджанців.