Секретний список і боротьба за життя: що стояло за евакуацією з Афганістану
Ми не могли зрадити афганських союзників, які воювали поруч із нами
Я не вибачаюсь за те, що звернувся до суду з клопотанням про судову заборону. Це не було спробою щось приховати.
Про це пише ексміністр оборони Великої Британії Бен Воллес у своїй колонці для The Telegraph.
Уперше я зрозумів, що з Афганістаном відбувається щось серйозно не так, у пресзалі Пентагону, стоячи поруч із тодішнім міністром оборони США.
Журналіст запитав мого американського колегу про «таємний додаток» до мирної угоди Трампа. Я подумав: який ще таємний додаток? Наш найближчий союзник не поділився ним із нами.
Коли ми нарешті побачили цей додаток, я був шокований: він не міг би бути більш вигідним для «Талібану», навіть якби це спеціально задумали.
Додаток зобов’язував чинний афганський уряд звільнити понад 4 000 найнебезпечніших в’язнів «Талібану» й водночас фактично забороняв використання американської авіації та сил спецпризначення.
Я тоді заявив: це була гнила угода, яка дозволила «Талібану» без жодних поступок увійти до Кабула.
Дональд Трамп тепер намагається перекласти провину на Джо Байдена, але саме його умови забезпечили перемогу угрупованню, яке вбило так багато наших союзників і місцевих опонентів.
Міністерка внутрішніх справ Пріті Пател і я погодилися прискорити переселення афганців до Великої Британії. Прем’єр-міністр і Рада національної безпеки схвалили наші зусилля.
Я відправив генерала Гвінна Дженкінса на два тижні в Афганістан для роботи з місцевими міністерствами та президентом. Дженкінс був ветераном афганської війни й добре знав багатьох військових керівників. Його звіт був невтішним і суперечив порадам МЗС та інших відомств. Було очевидно, що ситуація йде до краху.
Критики забувають: це була евакуація військових і союзників, які перебували в Афганістані 20 років. Ми мали діяти швидко. Наші ветерани відчували моральний обов’язок перед тими, хто їм допомагав, а багато афганців були налякані.
Кажуть, керувати – означає робити вибір. Як уряд ми мали вирішити, хто має право на виїзд. Ми не хотіли, щоб афганська армія просто втекла. Союзники вклали мільярди в їхню підготовку.
Приналежність до афганської армії сама по собі не гарантувала переселення. Лише ті, хто безпосередньо співпрацював із нами в останні роки, мали право на нове життя. У країні панував страх, і величезна кількість афганців намагалася виїхати будь-яким способом. Це паралізувало систему: накопичувалися дублікати заявок, через що справжні претенденти ризикували залишитися без шансів.
Багато хто взагалі не мав права на переселення. Ми робили все можливе, щоб очистити списки.
Я особисто підписав сотні заявок. Нашим співробітникам доводилося працювати з неповними та застарілими даними про колишніх товаришів по службі. Ми виявляли заявки від відомих прихильників «Ісламської держави» та «Аль-Каїди» і навіть від тих, кого свого часу звільнили за співпрацю з «Талібаном».
Успішних претендентів потрібно було обробити й вивезти, деяких навіть таємно вивозили з країни.
Наші чиновники та військові не могли покладатися лише на старі архіви, тому підтримували постійний зв’язок із людьми в Афганістані. Один співробітник, у хаосі подій намагаючись діяти правильно, випадково передав більше даних, ніж слід, деяким афганцям. Це була помилка, не змова й не зумисна зрада. Про неї ніхто не знав аж до року потому, коли один незадоволений афганець спробував нас шантажувати.
Дізнавшись про це, я насамперед подбав про безпеку всіх, хто міг опинитися під загрозою. Мене цікавив не уряд Великої Британії й не політика, а ветерани та люди, яких потрібно було врятувати. Ми робили все, щоб продовжити евакуацію ще більшої кількості тих, хто тепер перебував у небезпеці, використовуючи всі можливі шляхи – повітрям і сушею.
Завдяки наполегливій роботі наших людей доказів того, що дані потрапили до рук «Талібану», немає й досі.
Я не вибачаюсь за звернення до суду по заборону. Це не була, як деякі по-дитячому стверджують, спроба замовчати проблему.
Я вважав, що повідомлення про витік у той момент поставило б під загрозу тих, кого ми прагнули врятувати.
Хтось може не погодитися, але уявіть, якби «Талібан» дізнався про існування цього списку. Я боюся навіть думати, що могло б статися.
Рішення, як би вчинили ви, залишаю вам. Але зрештою ми вивезли понад 18 000 людей. Ми зробили це за допомогою сміливих людей і союзників. Прийняли більше, ніж більшість. Ми тоді поінформували опозицію, теперішній уряд і спікера парламенту.
Ми завжди знали, що настане час, коли це стане відомим. Минуло три роки з моменту витоку, і ось цей час настав.
Суддя весь час діяв правильно. Але не забуваймо, у яких умовах ми тоді працювали.