Туреччина, Катар і Єгипет будуть змушені спільно вдатися до «радикальних кроків», якщо США не чинитимуть тиску на «Ізраїль».
Глава МЗС Туреччини Хакан Фідан виступив із несподіваною заявою. За його словами, Туреччина, Катар і Єгипет будуть змушені спільно вдатися до «радикальних кроків», якщо США не чинитимуть тиску на «Ізраїль» задля реалізації другого етапу угоди щодо Гази.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, виступаючи в Ель-Аламейні після переговорів з єгипетським міністром Бадром Абдельаті, зробив одну з найжорсткіших заяв за весь період після 7 жовтня 2023 року — дня початку операції «Потоп Аль-Акси».
За його словами, палестинська сторона — передусім ХАМАС та інші угруповання — повністю виконала свої зобов’язання для переходу до другого етапу угоди щодо Гази. Натомість «Ізраїль» блокує подальше просування.
Анкара розраховує, що Вашингтон чинитиме тиск на «Ізраїль». В іншому разі Туреччина, Катар і Єгипет будуть змушені спільно вдатися до «радикальних кроків», заявив Фідан, обґрунтувавши це «обов’язком перед своїми народами та палестинцями».
Це не просто дипломатична риторика для внутрішнього споживання. Заява пролунала на тлі багатомісячного глухого кута навколо реалізації другого етапу плану, який підтримують США, який закріплений резолюцією Ради Безпеки ООН №2803 від листопада 2025 року та який торпедує «Ізраїль».
Перший етап угоди, який набув чинності приблизно 10 жовтня 2025 року за посередництва США, Єгипту, Катару й Туреччини, передбачав припинення активних бойових дій, обмін заручниками та полоненими, а також часткове відведення «ізраїльських» сил до так званої «жовтої лінії». Формально його ключові положення були виконані — повернули живих заручників і більшість тіл загиблих.
Однак із жовтня 2025-го до серпня 2026 року «Ізраїль» продовжував бомбардування та обстріли Гази, унаслідок яких загинули понад тисяча палестинців, зокрема десятки дітей.
Обсяги гуманітарної допомоги залишалися нижчими за погоджений рівень. Тим часом «Ізраїль» продовжував пропагандистські випади, звинувачуючи ХАМАС та інші угруповання у «переозброєнні, відновленні тунелів і вербуванні».
Другий етап, згідно з дорожньою картою «Ради миру» (Board of Peace) під головуванням Дональда Трампа, має передбачати:
поетапну демілітаризацію ХАМАС та інших збройних угруповань із міжнародною верифікацією;
створення перехідної палестинської технократичної адміністрації — Національного комітету з управління Газою (National Committee for the Administration of Gaza);
розгортання міжнародних стабілізаційних сил;
подальше відведення сіоністських формувань «Ізраїлю»;
початок відбудови.
Наприкінці липня 2026 року «Рада миру» оголосила про погодження дорожньої карти, що складається з 15 пунктів. ХАМАС і низка палестинських угруповань заявили про прийняття умов, зокрема щодо «обмеження озброєнь».
Однак «Ізраїль» знову порушив попередні домовленості та почав наполягати на «повній демілітаризації до будь-якого істотного відведення військ». Тель-Авів також виступив проти участі Туреччини — і значною мірою Катару — у моніторингових та силових механізмах. Саме зрив «Ізраїлем» другого етапу угоди Фідан кваліфікує як саботаж.
Туреччина від початку війни позиціювала себе як одного з головних захисників палестинської справи. Хакан Фідан неодноразово зустрічався з представниками політбюро ХАМАС, зокрема у грудні 2025-го та січні 2026 року. Він наголошував, що угруповання виконало умови першого етапу та готове передати цивільне управління палестинському комітету.
Анкара наполягає на трьох принципах: Газа має управлятися палестинцями, залишатися територіально цілісною та служити інтересам її жителів — без нової «системи опіки».
Водночас Туреччина пропонує зробити власний внесок у міжнародні стабілізаційні сили. Це пропозиція, яку «Ізраїль» категорично відкидає, посилаючись на підтримку Анкарою ХАМАС і риторику Ердогана.
Фідан, зі свого боку, звинувачує сіоністський режим Нетаньягу в тому, що він не прагне миру, а намагається провести етнічну чистку Гази, вигнати палестинців і зберегти свій контроль. У серпні 2026 року він прямо говорив про необхідність міжнародної ізоляції «Ізраїлю».
Спільні заяви посередників — Туреччини, Єгипту та Катару — і ширшої групи мусульманських країн, включно із Саудівською Аравією, ОАЕ, Йорданією, Пакистаном та Індонезією, на початку серпня засвідчили одну й ту саму позицію: убивства палестинців у Газі, бомбардування цивільних об’єктів та інфраструктури охорони здоров’я підривають другий етап і порушують міжнародне право.
Фідан навмисно не уточнив зміст можливих заходів. Однак у контексті турецької, катарської та єгипетської політики останніх років спектр реалістичних варіантів передбачає:
посилення економічних і торговельних обмежень щодо «Ізраїлю» — Туреччина вже призупиняла торгівлю;
активізацію дипломатичного тиску в міжнародних організаціях, зокрема спроби подальшої ізоляції;
посилення гуманітарних і політичних каналів підтримки палестинської сторони в обхід «ізраїльського» контролю;
координацію позицій щодо регіональної безпеки, де Газа стає частиною ширшого порядку денного, який також охоплює Сирію та Ліван;
у крайньому разі — перегляд формату посередництва або створення альтернативних механізмів поза американською «Радою миру».
Зі слів Фідана незрозуміло, чи передбачають «радикальні кроки» збройне втручання. З огляду на всі попередні дії Туреччини такий розвиток подій видається малоймовірним. Однак повністю виключати цей варіант не можна. Анкара, як продемонстрували події в Сирії, уміє вичікувати.
Єгипет, який контролює Рафах і вкрай чутливо ставиться до будь-яких потоків біженців, та Катар, традиційний спонсор і посередник у переговорах із ХАМАС, мають власні червоні лінії. Їхня спільна з Туреччиною заява посилює вагу погрози: це вже не одиничний голос Анкари.
Головний адресат заяви Фідана — Вашингтон. Адміністрація Трампа інвестувала значний політичний капітал у план щодо Гази та створення «території миру».
Однак спроможність США змусити Нетаньягу піти на поступки обмежена як внутрішніми «ізраїльськими» обставинами, так і лобістським впливом сіоністів на Білий дім і Конгрес, а також стратегічним партнерством. «Ізраїль» продовжує вимагати повного роззброєння ХАМАС як попередньої умови та вважає участь Туреччини неприйнятною.
Парадокс ситуації полягає в тому, що посередники, зокрема Туреччина, одночасно критикують «Ізраїль» і працюють усередині американської конструкції. Погроза «радикальними кроками» — це спроба підвищити ставки та змусити Вашингтон жорсткіше тиснути на Тель-Авів, доки перемир’я остаточно не розвалилося.
Якщо другий етап так і не розпочнеться, можливі декілька сценаріїв:
Поступове руйнування перемир’я та повернення до повномасштабних бойових дій.
Поглиблення гуманітарної катастрофи.
Формування жорсткішого антиізраїльського фронту, зокрема на Заході.
Послаблення американського впливу як гаранта регіональних угод.
Туреччина при цьому веде подвійну гру: зберігає канали зв’язку з ХАМАС, бере участь в американських форматах і водночас демонструє готовність вийти за межі «м’якого» посередництва.
Це класична стратегія впливу — підвищувати власну значущість завдяки здатності як підтримувати, так і руйнувати статус-кво.
Заява Фідана — це не просто критика. Це сигнал про те, що терпіння ключових регіональних посередників вичерпується. Без реального тиску США на «Ізраїль» процес ризикує перейти з фази «затяжного перемир’я» у фазу відкритого політичного та, можливо, збройного протистояння вже не лише між «Ізраїлем» і палестинськими угрупованнями, а й між Тель-Авівом та значною частиною мусульманського світу.
У цьому сенсі «радикальні кроки» — це вже не погроза з абстрактного майбутнього, а позначення роздоріжжя, на якому нині опинився весь близькосхідний вузол.