Дипломатичний тріумф Анкари та перші кроки до реалізації угоди.
Останні дні стали переломним моментом для Близького Сходу: після двох років ескалації в секторі Гази досягнуто попередньої домовленості про припинення вогню між «Ізраїлем» і ХАМАС.
Цю подію, оголошену 9 жовтня 2025 року Дональдом Трампом, можна вважати вікном можливостей для стабілізації регіону, але водночас вона ставить перед ключовими гравцями, зокрема Туреччиною, нові виклики.
Анкара, яка виступала одним із головних посередників разом із Катаром та Єгиптом, тепер обговорює не лише гуманітарну допомогу й відбудову, а й потенційне відправлення власних військових.
На основі нещодавніх заяв турецьких посадовців і публікацій у місцевій пресі можна стверджувати, що Туреччина прагне закріпити свою роль як архітектора післяконфліктного устрою, однак цей курс несе серйозні геополітичні ризики.
Переговори в єгипетському Шарм-еш-Шейху, що завершилися 9 жовтня, передбачають поетапне припинення вогню, обмін заручниками та часткове відведення «ізраїльських» військ.
Туреччина з перших днів конфлікту брала активну участь у процесі: Реджеп Таїп Ердоган направив голову розвідки Ібрагіма Калина до Дохи, а міністра закордонних справ Хакана Фідана — до Саудівської Аравії та ОАЕ. За словами Ердогана, ці зусилля були «більш ніж достатніми» для досягнення миру.
Під час виступу в Різе 10 жовтня він наголосив: «Ми — одна з країн, які зробили найбільший внесок у цей процес від самого початку», згадавши продуктивні контакти з Трампом у Нью-Йорку та Вашингтоні.
Реалізація угоди вже набирає обертів. 11 жовтня телеканал ABC News повідомив про прибуття 200 американських військовослужбовців до «Ізраїлю» для створення координаційного центру з моніторингу дотримання перемир’я.
Ці сили, за даними джерела, не увійдуть до сектора Гази, але співпрацюватимуть із представниками інших держав, приватного сектору та неурядових організацій.
У турецькій пресі ця подія трактується як сигнал для регіональних гравців: видання Milliyet підкреслює, що «настав історичний момент», коли палестинці починають повертатися до зруйнованих районів, а критичні 72 години визначать успіх перемир’я.
Туреччина ж зосереджується на гуманітарній складовій. Ердоган оголосив про пришвидшення доставки допомоги з кораблів, що стоять у порту Ель-Аріш у Єгипті, й пообіцяв долучитися до розчищення завалів і відбудови після дворічних бомбардувань.
«Радість палестинців робить нас щасливими», — заявив він, наголошуючи на незмінній підтримці Анкари палестинського народу.
Центральним питанням нинішніх дебатів у Туреччині є можливе відправлення турецьких військових у сектор Гази. Як повідомив глава парламентської фракції правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР) Абдулла Гюлер, міністерства закордонних справ, оборони та розвідки ведуть активні консультації щодо деталей цієї ініціативи.
«Деякі питання ще не доведені до відома Анкари», — зазначив він, маючи на увазі аспекти взаємного припинення вогню та подальших дій у Газі й навколишніх районах.
Після остаточного узгодження рамок угоди пропозиція Ердогана буде винесена на розгляд парламенту.
Цю позицію ПСР підтверджують свіжі заяви: партія готова підтримати «будь-який мандат і запит», пов’язаний із Газою, включно з продовженням чинних мандатів щодо Сирії, Іраку, Лівану та Африки.
Гюлер уточнив, що робота координується МЗС, Міноборони та МİТ, а найближчим часом очікується оцінка ситуації з урахуванням «особливостей і термінів». Джерела в Міноборони наголошують на готовності Збройних сил Туреччини (ТСК) до будь-яких завдань у сфері міжнародної безпеки.
Ймовірний проєкт відправлення турецьких солдатів у Газу може охоплювати моніторинг перемир’я, координацію гуманітарної допомоги, обмін полоненими й пошук зниклих безвісти, зокрема тіл ізраїльських громадян.
Ердоган підтвердив участь Туреччини в цьому механізмі: «Ми ретельно стежитимемо за виконанням узгоджених пунктів і покладемо свою руку під камінь у процесі реалізації».
Поки що йдеться лише про статус спостерігачів, але Гюлер не виключив активнішого залучення, що перегукується з початковими обговореннями про можливе введення контингенту.
Турецька ініціатива не залишилася непоміченою. «Ізраїльські» медіа, зокрема Walla News і Mako, визнають: Туреччина стала «центром нової геополітичної осі» в Газі.
Аналітик Гай Ельстер зазначає, що Ердоган використав свої зв’язки з Трампом, щоб посилити вплив на післявоєнну Газу, попри невдоволення Тель-Авіва. «Ердоган отримав шанс формувати майбутнє сектора; у “Ізраїлю” немає вибору», — пише він.
Колишній офіцер «Моссаду» Одед Ейлам додає: Анкара еволюціонувала від тимчасового посередника до «архітектора регіонального порядку», здобувши довіру міжнародної спільноти.
Цей зсув посилює позиції Туреччини, але водночас несе ризики. Ердоган попередив: «Якщо ми повернемося до атмосфери геноциду, ціна буде дуже високою». Регіон, за його словами, «насичений кров’ю і сльозами», і будь-який саботаж має бути виключений.
Для Анкари відправка військ — не лише гуманітарний жест, а й крок до лідерства в «новому Близькому Сході», де Туреччина намагається балансувати між Заходом (США) та арабським світом.
Втім, загострення з «Ізраїлем» або тиск опозиції всередині країни (з огляду на економічні труднощі) можуть підірвати ініціативу.
Події розвиваються стрімко: як зазначив Гюлер, регіон «лише на початку шляху». Якщо парламент схвалить мандат, Туреччина може стати ключовим учасником багатонаціональної місії, подібної до американської. Преса підкреслює оптимізм Ердогана: «Ми зробимо все, що від нас залежить у Газі».
У довгостроковій перспективі це зміцнить вплив Анкари, але вимагатиме дипломатичної гнучкості, щоб уникнути пастки «вічного посередника».
Зрештою, турецька стратегія — це поєднання «м’якої сили» (дипломатія, допомога) та «жорсткої сили» (військова присутність), спрямоване на досягнення стійкого миру.
Успіх залежить від колективних зусиль, але Анкара вже довела: її голос у Газі звучить гучно й вагомо.