Конфлікт в Ірані змінює баланс сил на Близькому Сході.
Ми досі не знаємо, коли відкриється Ормузька протока і коли закінчиться війна США з Іраном. Але через витік з адміністрації президента США Дональда Трампа стало відомо, чого США хочуть від можливої угоди — зокрема припинення збагачення урану та розблокування ключового нафтового маршруту. Якщо припустити, що Іран погодиться на всі умови, постає питання: чи була б така угода варта війни?
Коротка відповідь — ні, хоча остаточна оцінка залежить від багатьох факторів і може змінитися з часом. Іран зазнає змін унаслідок цього конфлікту — єдине питання полягає в тому, яких саме. Після встановлення миру можливий будь-який сценарій: від більш агресивної та посиленої Ісламської Республіки до навіть падіння режиму, вважає Марк Чемпіон, колумніст Bloomberg.
«Найбільш очевидна причина вважати, що пропозиція США у такому вигляді не виправдала б війну, полягає в тому, що вона все одно створила б проблему, якої раніше не існувало: контроль Ірану над Ормузькою протокою. Це не питання, яке можна вирішити лише зняттям блокад», — стверджує колумніст.
Можливість запроваджувати збори та дозволи дає режиму в Тегерані величезне джерело доходів і серйозний геополітичний важіль впливу, який — подібно до його ядерної програми — вимагатиме постійного контролю. І це залишатиметься проблемою незалежно від того, чи її намагатимуться вирішити переговорами, новими військовими діями або будівництвом альтернативних трубопроводів через країни Перської затоки.
Як і попередні президенти США вважали — і небезпідставно — що Ісламській Республіці не можна дозволити створити ядерну зброю, жоден наступний очільник Білого дому навряд чи погодиться з ідеєю реального контролю Ірану над Ормузькою протокою.
Водночас іранські державні медіа цього тижня повідомили, що нова система видачі та відмови у дозволах на проходження через протоку вже запущена. Якщо їй дозволять працювати, це дасть Тегерану інструмент тиску на будь-яку країну, яка залежить від транспортування нафти, газу, добрив та інших товарів через протоку.
Звідси випливає другий беззаперечний негативний наслідок війни: вона суттєво послабила арабські країни Перської затоки та змусить їх переглянути залежність від військової присутності США як гарантії захисту від Ірану. У цьому конфлікті американські бази фактично стали мішенню для іранських ударів, які мали б стримувати.
Але проблема полягає не стільки в нинішніх руйнуваннях, скільки у втраті відчуття безпеки, на якому тримається добробут цих країн. Відтепер інвестори та фінансові установи змушені враховувати, що Іран може в будь-який момент знову почати ракетні атаки по країнах регіону.
ОАЕ не можуть із цим змиритися, тому — як і «Ізраїль» — виступатимуть проти будь-якої угоди, яка дозволяє Ірану залишатися при владі та зберігати вплив у регіоні. Запропонований варіант, за повідомленнями, саме це і передбачає. Інші країни Перської затоки, зокрема Саудівська Арабія, більше бояться іншого сценарію — тривалої великої війни, де цілями стануть енергетична та водна інфраструктура.
Більш спірним є те, що односторінковий меморандум про взаєморозуміння, за повідомленнями, не враховує ракетну програму Ірану та його мережу проксі-сил — проблеми, які часто називали ключовими недоліками ядерної угоди 2015 року (Joint Comprehensive Plan of Action) і які, за словами президента Трампа, зробили її «найгіршою угодою в історії».
Останній варіант меморандуму, за витоком, опублікованим Axios, виглядає приблизно так: сторони продовжують перемир’я на 30 днів, протягом яких поступово знімають блокаду Ормузької протоки та паралельно ведуть переговори про довгострокову угоду щодо ядерної програми Ірану.
Чемпіон додає, що цей меморандум у багатьох аспектах дуже нагадує ядерну домовленість 2015 року, яку Трамп розірвав у 2018 році, оскільки вона лише обмежувала, а не повністю припиняла програму збагачення урану в Ірані.
Хоча з часом ситуація суттєво змінилася (зокрема, у 2015 році Іран не мав урану, збагаченого до 60%), подібність ключових елементів — як-от перехідний період у 10–15 років, після якого Іран знову отримує право на збагачення, — залишається очевидною.
Трамп та його адміністрація послаблюють власну аргументацію щодо війни через її непослідовність. Конфлікт уже суттєво знизив здатність Ірану виробляти балістичні ракети, яка посилилася після першого спільного удару США та «Ізраїлю» минулого літа, а також обмежив його можливості підтримувати й координувати мережу проксі-міліцій — від Ємену до Гази, Лівану та Іраку.
Іншими словами, удари по Ірану вже частково досягли того, чого могла б досягти більш ефективна ядерна угода 2015 року. Але оцінити, чи цього достатньо для виправдання війни, можна, подивившись на реакцію «Ізраїлю»: він завдав ударів по Бейруту навіть після оголошеного перемир’я, що показує, наскільки крихкою залишається ситуація і як легко вона може знову загостритися.
Пріоритетами «Ізраїлю» було повністю знищити ракетну програму Ірану та остаточно позбавити його можливості підтримувати й координувати мережу проксі-сил проти «Ізраїлю». Ці цілі не були досягнуті і, ймовірно, не можуть бути досягнуті без зміни режиму або колапсу іранської держави.
«Фактично, немає такої угоди, на яку могла б погодитися Ісламська Республіка і яку б «Ізраїль» міг підтримати. І хоча вихід із війни, який передбачає згаданий меморандум про взаєморозуміння, є вигідним для США, він не дає переконливого стратегічного обґрунтування самого рішення розпочати цей конфлікт», — підсумував Чемпіон.
Нагадаємо, США та Іран обмінялися ударами 7 травня. Водночас і Вашингтон, і Тегеран заявили, що не прагнуть подальшої ескалації.
Іранські військові повідомили, що США атакували два судна, які заходили в Ормузьку протоку, а також завдали ударів по території Ірану. Американські військові, зі свого боку, заявили, що відкрили вогонь у відповідь на атаки Ірану.