Біля могили патріарха на Софіївській площі буде відслужена панахида, яку очолить Глава Православної Церкви України митрополит Епіфаній (у співслужінні духовенства м. Києва).
Захід розпочнеться о 13.30.
Майбутній патріарх Володимир народився у селі Химчин (сучасна Ів.-Франківська обл.) у грудні 1925 року. Займав активну патріотичну позицію.
Восени 1944 року був засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської області до двадцяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін знизили до 10 років. У 1946 році йому ухвалюють другий термін за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував у Магаданській області.
1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом – Московську духовну семінарію. З 1964 до 1972 — священик у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій РПЦ.
У зв'язку з арештом історика Валентина Мороза (1 червня 1970 р.) виступив на його захист, унаслідок чого була розпущена церковна громада с. Космач Косівського району, а Романюку заборонили правити службу.
У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання.
У 1976 під час перебування на засланні задекларував свою приналежність до Української автокефальної православної Церкви, звернувся до митрополита Мстислава (Скрипаника) з заявою про перехід в УАПЦ.
Після виходу на волю зумів на певний час виїхати на Захід. Повернувся в Україну 1990 року.
Після смерті патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993 року) із возведенням у сан митрополита.
На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом (інтронізований 24 жовтня у Софійському соборі).
Помер 14 липня 1995 року. За декілька днів, 18 липня, була здійснена спроба поховати тіло Київського патріарха у Софіївському соборі. Ця спроба закінчилася масовими сутичками з міліцією та внутрішніми військами, оскільки державна влада на чолі з президентом Кучмою тоді активно лобіювала інтереси Московського патріархату.
Підтримку українським вірянам тоді надали представники УНСО.
Через напад із боку міліції тіло патріарха не вдалося занести безпосередньо на територію Софіївського собору і було поховане під дзвіницею.
Події 18 липня 1995 року увійшли в історію як «чорний вівторок».