«Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку нашої нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює».
Микола Сціборський:
«Нація – це вічність» – вчить український націоналізм. Коріння її виростають із глибини віків, а рух розвитку прямує у незбагненну прийдешність.
Дмитро Донцов:
Сильні народи – це ті, в школах у яких «вливалося залізо в душу дітей», а не розслаблюючі доктрини «загальної справедливости», пошанування ворогів.
* * *
Сьогодні, коли ми захищаємо свою незалежність у війні з московськими окупантами, фактично виборюючи подальше право на існування нас, як політичної нації, як держави, вкрай необхідно згадати основоположні та узагальнювальні аспекти такого унікального феномену, як Ідея Nації, а саме — Української Nації.
Нижче ми фактично повторюємо висловлювання Сціборського та Донцова, але немає жодної причини повторити те, що добре та корисне.
Справа в тому, що український націоналізм сприймає власну націю як найвищу, абсолютну ідейну й реальну цінність. Українські націоналісти хочуть бачити українську націю великою, потужною, могутньою й щасливою. Розуміючи підстави її існування, вони змагаються за створення для неї таких реальних умов, що могли б найкраще забезпечити нації стійкість у сучасних і майбутніх змаганнях. Для цього вони мобілізують творчий дух і діючу волю нації, означуючи на їхній основі її шляхи в прийдешність.
Окремо варто зазначити, що внутрішній мир, охорону, працю, законність, соціальну справедливість і розвиток можуть гарантувати в лоні нації всім її прошаркам не якась внутрішня боротьба часткових інтересів, а виключно солідарні, узгоджені зусилля цілого суспільства, спрямовані на забезпечення сили й ладу держави.
Власне, просто зараз саме зусилля цілого суспільства спрямовані ще й на те, щоб перемогти ворога.
І тут український націоналізм, в обранні засобів визволення української нації, не обмежує себе ніякими «загальнолюдськими» приписами «справедливості», милосердя й гуманізму, вважаючи, що вони можливі для здійснення тільки в умовах взаємності.
Натомість, прийняті абсолютно й застосовані до ворогів, вони часто стають джерелом внутрішнього розкладу й причиною національної поразки.
Тому, оскільки з боку ворога взаємність не спостерігається, «Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку нашої нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює» — це й є основною заповіддю ідеології українського націоналізму.
Ми, спираючись та відштовхуючись від вищезгаданої заповіді та основоположних принципів Ідеї Української Nації, обов'язково переможемо. Достатньо вже того, що ми цього варті.
Слава Україні, слава Української Nації!