Наш разум — кратер раскалённый,
Потоки лавы мир зальют.
Сбивая прошлого оковы,
Рабы восстанут, а затем
Мир будет изменён в основе:
Теперь ничто — мы станем всем!
Время битвы настало
Все сплотимся на бой.
В Интернационале
Сольётся род людской!
2.
Никто не даст нам избавленья:
Ни бог, ни царь и ни герой.
Добьёмся мы освобожденья
Своею собственной рукой.
Чтоб вор вернул нам всё, что взял он,
Чтоб дух тюрьмы навек пропал,
Ковать железо будем с жаром,
Пока горяч ещё металл.
3.
4.
5.
6.
Рабочие, крестьяне, будем
Великой армией Труда.
Земля дана для счастья людям,
Прогоним трутней навсегда!
Напившись крови до отвала,
Стервятник пьян, и ворон сыт.
Добьёмся, чтобы их не стало,
И вновь мир солнце озарит!
Спитайте, що пересічна людина бачить у цих словах, відомих, як гімн "Інтернаціонал". В історії текст "Інтернаціоналу" позиціонують винятоково як пролетарський і комуністичний, гімн соціалістів й анархістів. Та невже ці слова актуальні тільки для комуністів чи анархістів? Невже за понад сторічну історію з моменту написання гімну Еженом Потьє, ситуація в державі та ставлення керівної верхівки до громадян змінилася?
Таки ні, не змінилася. Люди однакові в усі часові проміжки історії, яка, як відомо, рухається по спіралі. То чи не на повторному виткові історії ми зараз?
Чиновники всіх рівнів, які грабують народ. Захмарні ціни на комунальні послуги, не співставні заробітні плати й ціни, закони, що дозволяють владі виселяти людей із житла за те, що люди не можуть звести кінці з кінцями.
Гроші, які чиновники витягають із наших кишень, нерівність законів, беззаконня й свавілля у вертикалі влади - то чи не актуальний текст "Інтернаціоналу" на сьогодні?
ЇМ вигідно, щоб МИ не знали літератури, мови, власної історії. ТАКИМИ легше керувати. ТАКИХ вдасться запрягти, ТАКІ не ставитимуть питань. Чиновники хочуть ототожнити народ, свою громаду з бидлом.
На вулиці також є один із корпусів Полтавської кондитерської фабрики і кілька старовинних будинків, пам'яток місцевого значення: особняк генеральші Селастельникової, будинок Давидовича-Нащинського, маєток в мавританському стилі підрядника Бахмутського, який він збудував для своєї коханки, будівля колишнього військового шпиталю, колишні Московські лазні, будинок, у якому розташовувалися музичні класи Ф. І. Базилевич, та ін.
В останні роки вулиця активно забудовується сучасними багатоповерховими будинками.
Будинок побудований у вигляді казкового арабського палацу, в нехарактерному для наших місць мавританському стилі. За легендою, його в 1906 році побудував Наум Бахмутський, який був підрядником при зведенні іншої пам'ятки архітектури - Селянського банку (зараз ця будівля СБУ по вулиці Жовтневій). У якості плати Бахмутському повинні були дістатися гроші, заощаджені при будівництві об'єкта. Але коштів Наумові вистачило не тільки на спорудження будівлі Селянського банку, але і на цей будинок, який він побудував для своєї коханки. До речі, якщо будете біля цього будинку, обов'язково розшукайте під'їзну доріжку, що зберіглася до наших днів. На ній видно зображення зірки Давида!
Музичні класи Ф. І. Базилевич. Відкриті Феофанією Іванівною Базилевичу 1900 р. Навчали гри на фортепіано та хорового співу. Директором був вільний художник Леонід Леонідович Лісовський, він же вів і клас фортепіано. Гри на фортепіано також навчали Ю. М. Кошевська,С. Й. Грекович.
Клас хорового співу вів диригент і викладач співів у навчальних закладах Полтави Іван Миколайович Ризенко (1846—1932). Згодом стали навчати гри на скрипці, сольного співу, викладати елементарну теорію сольфеджіо, гармонії. Тут також працював хоровий диригент, композитор і педагог Ф. М. Попадич, клас теорії та гармонії вела В. С. Навроцька, клас сольного співу — А. Ваккер та М. М. Денисенко (перша вчителька народного артиста СРСР І. С. Козловського).
(адреса вул.Паризької Комуни, 44)
КАДЕТСЬКИЙ КОРПУС - про цю пам'ятку національного значення взагалі не треба говорити. Свідомий полтавець й українець, безперечно, знає, читав і/або бачив ансамбль Круглої площі та її невід'ємну частину - Петровський Кадетський корпус.
Нинішній стан будівлі - це ганьба міста та його керівництва.
Керманичі на такому рівні (аристократії) думають не про день сьогоднішній, а на сто років уперед мінімум. Над ними гроші не мають влади, оскільки вони усвідомлюють їхню марноту. Гармонія в правлінні - ось, що вони сповідують. А правління - це теж мистецтво.
"Останній Бастіон" бачить, як ставляться нинішні чиновники до мистецтва, історії, культури. Стан Кадетського корпусу, занедбаний стан історичної будівлі Наума Бахмутсього, в нехарактерному для української архітектури стилі, підпал музичних класів Базилевич (сподіваємося, ви усвідомлюєте, що будівлю, яка простояла понад сто років й навіть не тріснула, сама загорітися не могла), перлина - Кадетський корпус. Подивіться, що міська влада за ці роки правління зробила з історичними пам'ятками! Зате, ми підкреслювали вгорі, вони пишаються однотипними багатоповерхівками, які почасти незаконно будують на місці архітектурних пам'яток (Ляхова, 10, тому приклад).
Багатоповерхівки, у яких немає жодної естетики, замість вікової історії. Гроші замість самоусвідомлення. Ось результат, який ми бачимо від команди "Половинки", Мамая та Головка. Вони свідомо знищуюють історичну Полтаву! Це потомки вандалів, які нищили нашу історію в 20-30 рр. минулого століття. Ми ж зазначали, історія рухається по спіралі.
Що ж міліція і прокуратура? Вони в долі.
Нагадаємо, що ми, народ України, зокрема полтавці, за свої податки утримуємо цих чиновників, а вони відмивають мільйони на руйнуванні нашого міста, історії та в широкому розумінні, свідомості.
ТО ХТО В ПОЛТАВІ ГОЛОВНИЙ