Засуджений просив у Верховного суду перекваліфікувати його дії на вбивство через необережність.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (ККС ВС) залишив без задоволення скаргу засудженого за умисне вбивство свого товариша по службі (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, який просив перекваліфікувати його дії на "вбивство через необережність" (ст. 119 ККУ) у справі №221/6129/17.
Обставини справи
Армієць, який проходив службу в селі Гранітне Волноваського району Донецької області в бліндажі на території військової частини, під час конфлікту зі старшим лейтенантом здійснив у нього не менш ніж 14 пострілів з автомата.
Цим заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Згідно з вироком Волноваського районного суду, залишеним без змін Донецьким апеляційним судом, військовослужбовець був визнаний винним, йому присуджено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років.
Засуджений подав касаційну скаргу до ККС ВС і просив перекваліфікувати його дії на вбивство через необережність.
Як зазначено у судовій постанові, доводи засудженого не заслуговують на увагу з огляду на таке:
«Стаття 115 ККУ передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки».
Судді констатували, що вбивство з необережності, на відміну від умисного вбивства, ставалося лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Як встановили суди, характер пострілів та локалізація тілесних ушкоджень, завданих старшому лейтенантові, вказують на те, що вони були не випадковими, а прицільними, адже здійснювалися в грудну клітину, де розташовані життєво важливі органи.
Крім того, військовослужбовець продовжував стріляти, доки не досяг бажаного результату: постріли припинив після того, як потерпілий упав на землю, що виключає можливість характеризувати дії засудженого як необережні.
Значення має також і ситуація в місці вчинення злочину, а саме обмежений простір окопу, в місці входу до бліндажа, де під час пострілів перебував старший лейтенант.
Водночас засуджений як військовослужбовець був гарним стрільцем та знав як поводитися з автоматом (про що він неодноразово стверджував під час судового розгляду).
Тому він достеменно знав і не міг не передбачати, до яких тяжких наслідків призведе застосування автоматичної зброї в умовах окопу, і те, що вогнепальна зброя, направлена на потерпілого, обов’язково завдасть шкоди.
Крім того, під час судових засідань військовослужбовець зазначив, що він спочатку зняв автомат із запобіжника, відвів затворну раму назад, а потім зробив постріли, тобто цілеспрямовано та усвідомлено вчинив усі необхідні дії для здійснення пострілів із вогнепальної зброї.
Врахувавши всі встановлені обставини справи, зокрема характер і спосіб дій засудженого, місце вчення злочину, тактико-технічні характеристики автомата, а також кількість пострілів, суди дійшли правильного висновку про наявність у військовослужбовця умислу саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст.115 ККУ.