Що за «ноунейми» у міністерствах і чи потрібні Україні 11 заступників міністра?
Коли у 2019 році стався розголос про «державну премію» А. Коболєву в розмірі майже 250 млн грн за те, що іноземні юристи виграли справу проти росіян у шведському суді, я ще довго розводив руками: як це можливо на держпідприємстві? До речі, справа про цю крадіжку досі перебуває в суді.
Про це пише «Аргумент».
А коли днями з’явилася інформація про чергового мільйонера-державника — ексвіцепрем’єра Олексія Чернишова — з його маєтками на Дніпрі за мільярд, то увагу привернула не сама чергова зухвала оборудка «державників», а сума заробітку подружжя Чернишових на службі державі за останні п’ять років. У рішенні суду є ця цифра — 106 млн грн за п’ять років служби державі, найбіднішій країні Європи.
І це лише те, що вказано у деклараціях.
Чи не забагато? За які ж такі послуги сотню мільйонів грошей платників податків державне управління поклало цим громадянам? І чи лише одному? Ні, іншим — трохи менше. Але чи не забагато взагалі за те, що ми отримуємо від державного керування нашими податками?
Дивлюся на сайт Міністерства розвитку громад та територій України.
Нові персони:
Шкрум Альона Іванівна (3 грудня 2024)
Рябикін Олексій Володимирович (4 жовтня 2024)
Денисюк Марина Олександрівна (11 жовтня 2024)
Ковальчук Костянтин Олексійович (3 грудня 2024)
Кашуба Андрій Вікторович (24 січня 2025)
Братусь Андрій Васильович (21 січня 2025)
Балеста Олексій Станіславович (15 квітня 2025)
Деркач Сергій Анатолійович
Козловська Наталія Вікторівна (15 жовтня 2024)
Дубогриз Євген Павлович (22 вересня 2025)
Рибченко Артем Сергійович (3 жовтня 2025)
Хто всі ці «ноунейми»?
Це офіційні заступники лише одного міністра — Міністерства розвитку громад та територій України.
А ще є Білецький Сергій Володимирович — держсекретар — та сам міністр Олексій Кулеба.
Дата біля прізвищ означає день призначення цих поважних громадян на державну посаду.
Ще кілька років тому в кожного міністра України був один перший заступник і лише два-три заступники.
Звідки тепер узялися цілих одинадцять? І навіщо стільки?
Ще кілька років тому зарплата заступника міністра становила 25–30 тис. грн на місяць.
Згоден, тоді можна було не перейматися, куди йдуть наші податки з таких «шалених витрат» на державне керування.
Сидять собі чиновники у своїх офісах майже задарма — усе одно нічого корисного для країни не роблять, лише створюють видимість роботи.
Дивлюся зараз: ті заступники, які вказали заробіток у міністерстві за 2024 рік, декларують по 1,5 млн грн щорічно лише офіційної зарплати. Дарма, що не пояснюють — за що.
Таким чином, 11 заступників + держсекретар + міністр щорічно полегшують бюджет країни майже на 20 мільйонів гривень лише зарплатами.
А є ще орда помічників, клерків, витрати на офіси, зв’язок, транспорт тощо.
Тільки на прикладі одного міністерства видно, що витрати на «державне керування» зросли у 20 разів.
А якість управління — теж у 20 разів? Ні.
Інше цікаве питання: звідки вони взялися в міністерстві? Чи мають досвід керування такою галуззю великої країни?
Міністр О. Кулеба до призначення півтора року працював у Офісі президента заступником. Зарплату тоді отримував від Державного управління справами — менше ніж 40 тис. грн на місяць. У Києві 40 тис. грн для спеціаліста такого рівня?
А потім — одразу міністр із 11 заступниками.
Рябикін Олексій. До 2022 року працював у «Київській міській лікарні ветеринарної медицини», у 2022–2023 роках — радником у Київській ОДА із зарплатою 61 тис. грн на рік. Потім майже півтора року — позаштатний радник заступника керівника Офісу президента, тобто «бігав без оплати за зусилля».
Рибченко Артем. Березень 2023 – вересень 2025 — Офіс президента України, Департамент з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Спочатку директор, потім генеральний директор директорату. Із зарплатою від ДУС — до 1,5 млн грн на рік.
Про «успіхи» Офісу президента в питаннях євроінтеграції ми чомусь мало що знаємо. Але українці щедро сплатили керівникам цього «руху» — мільйони гривень.
Європейської інтеграції, щоправда, досі не видно навіть на горизонті.
Та що це за кузня кадрів — цей Офіс президента, де 30% заступників міністрів «пройшли навчання» за державний кошт?
Хто затверджував «штатний розклад» міністерства? Скільки ще буде заступників? Якщо зарплати такі високі — то, може, треба проводити відкриті конкурси?
Або запропонувати посади нашим воїнам після служби?
Чи набір — лише через Офіс президента?
Більшість нових заступників працюють уже майже рік.
Але оцінити, що вони справді роблять, складно. Краще життя українців від цього не стало.
Приклад 1.
Декілька днів тому в ефірі виступав заступник міністра К. Ковальчук щодо готовності країни до опалювального сезону. Головне питання — міста, де ситуація з теплом і світлом найгірша.
Київська влада лише кілька днів тому в авральному порядку виділила кошти на генерацію для станції «Бортничі», а на ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 досі не захищено трансформатори.
На питання про відповідальність Ковальчук серйозно порадив «не піднімати чутливі теми», бо це «допомагає ворогу».
Головне — не забути прийти по зарплату. Це, мабуть, теж «допомога ворогу».
Приклад 2.
Пам’ятаєте «гіперлуп» Омеляна?
А ще був проєкт днопоглиблення в порту Південний — китайцям заплатили мільярди.
Результат — мінус для держави і десятки кримінальних справ.
Тепер подібну схему просувають під виглядом «інвестицій у порти».
Міністр Кулеба каже:
«Інвестор приходить з капіталом і досвідом, бере на себе модернізацію та управління».
А його заступники А. Шкрум і А. Кашуба вторять:
«Проєкт стане найбільшою інвестицією в історії українських портів».
Чому ж вони самі не інвестують, якщо така вигода?
Вони подорожують за державний кошт, проводять конференції, створюють комісії — і не дають конкретних відповідей:
де взяти додаткові 500 тис. контейнерів, хто працюватиме після війни, і навіщо будувати новий термінал, якщо поруч є діючі?
Нічим не займатися або займатися дурницями на великих зарплатах — ось досягнення уряду із сотнями заступників.
А історія з концесією в Чорноморську має ще гірший підтекст: експерти кажуть, що інвестор давно визначений. Актив «запав» комусь, кому треба або подарувати, або продати «зі знижкою». Тепер під це підганяють красиві документи й піар.
Хто буде інвестором «на 40 років із обіцянками платити 1,1 млрд доларів щороку» — український олігарх чи китайський підрядник — покаже час.
Поки що очевидно одне: влада різко збільшила витрати на чиновників, не пояснюючи, навіщо.
Ефективність — нульова. А податки — зростають.
Влада завжди каже, що грошей нема — на розвиток, освіту, соціалку.
Але на чиновників — є завжди.
Я не хочу продовження цього чиновницького панування. І, гадаю, інші теж не хочуть.
Автор: Олександр Захаров