Матч за «Кубок престижу» не приніс уболівальникам справжніх відчуттів «вирішального фіналу», а в кінці ще й був підмочений непрестижними розмовами і штовханням гравців.
«Сталь» 0:0 «Ворскла»
«Сталь»: 12.Бандура, 21.Клімчук, 4.Кравченко,
13.Стаменковіч, 15.Шабанов, 2.Леандро, 91.Карасюк, 17.Кузік, 6.Каленчук (к),
10.Деул, 93. Дебелко.
Запасні: 79.Паньків, 32.Іщенко, 9.Малакян, 39.Васін, 88.Місік, 16.Карікарі,
34.Павлюк.
Головний тренер: Леонід Кучук.
«Ворскла»: 1.Шуст, 4.Пердута, 8.Ткачук, 11.Шарпар,
13.Хльобас, 17.Чеснаков (к), 19.Одарюк, 23.Сапай, 33.Чbжов, 44.Даллку, 82. Ребенок.
Запасні: 12.Сарнавській, 5.Остапенко, 6.Скляр, 9.Загорулько, 10.Мякушко,
25.Шаповал, 40.Саків.
Головний тренер: Василь Сачко.
З перших хвилин команди діяли акуратно, якщо і розраховували забити, то тільки за умови «сухості» своїх воріт. У «Сталі» не вистачало мобільності в центрі поля, тому фланги і діючі на вістрі Бій Деул і Роман Дебелко грали без особливої «вогневої» підтримки. Господарі більше били здалеку, але сильні удари тих же Артема Шабанова, Антона Кравченка і Романа Дебелко були неточні.
«Ворскла» теж не поспішала роздувати темп і хотіла зловити своє на стандартах або при позиційних атаках. Тут свої моменти в обох таймах мав Дмитро Хльобас, але з непоганих позицій пробивав вище воріт.
Тільки в другій половині гри команди трохи відкрилися, дозволяючи одна одній розганяти швидкі атаки і контрвипади. Але в більшій мірі атаки обох команд зводилися до ударів з середньої дистанції (замість обігравання «один в один» і продуманого розвитку комбінацій), які без проблем клацали голкіпери.
Під кінець ближче до перемоги була «Сталь», за допомогою непоганих замін трохи притиснувши «Ворсклу». Але у гостей на висоті був Богдан Шуст, пару раз виручивши полтавчан.
У той же час в грі трохи загострилися пристрасті, і арбітру довелося показати пару «заспокійливих гірчичників». Але це якось не підштовхнуло жодну з команд до голу, хоча кінцівка була вже суто за «Сталлю».
Хоч фінальний свисток і зафіксував нічию 0:0, але саме «Ворсклі» дістався Кубок престижу УПЛ.
Віктор Карпенко