Перемога в війні — це про тверезий погляд, розуміння ситуації і готовність включатись особисто. Інакше проти нас зіграє проста математика.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Важливий лонгрід.
Всі вже отримали порцію ендорфінів з Бєлгородської області?
Все правильно. Тимчасове утворення «росія» давно заслужило на вогонь, смерть і руйнування. Військові дії на її території — це справедливо.
Проте не забувайте одну обставину, яка заважає мені сповна насолодитись Бєлгородом. Військові дії в Україні. Вони досі тривають.
Останнім часом інформаційний простір виглядає просто спотвореним. Купа хороших новин, зрив даху від перемог і повне ігнорування реальності.
Те, що я бачу в смартфоні, дуже контрастує з тим, що бачу очима.
Нам дають F-16, світові лідери на G7 повністю за нас, контрнаступ на носі, русня ниє і трясеться, зараз підем в бій і влітку в Крим. Усе прекрасно, перемога не просто гарантована — вона вже настала, просто ще треба чучуть почекать, поки солдати ЗСУ принесуть мені її в стрічку.
А реальність така, що іти воювати в один із топових підрозділів ЗСУ готова сьогодні вже зовсім не та кількість людей, яким перемога зносить дах. Купа вакансій, які потрібні на вчора і так знадобляться у вашому омріяному наступі — порожні.
В Бахмуті і навколо пекло. У найпрямішому сенсі цього слова. Ми кожного божого дня несемо втрати.
Наступ, з якого люди вже створили культ і авансом в ньому перемогли, навіть не мобілізувавшись, принесе ще більших втрат. Я бачу, скільки наших найкращих людей гине тут, в обороні. Я боюсь уявити, що буде в наступі. Не буде ніякої легкої прогулянки. Буде кров і будуть сльози. Ще більше, ніж зараз.
Коли в зведеннях Генштабу пишуть «ситуація складна» — це, бляха, означає, що вона складна. Надзвичайно складна. Пекельна. Критична. Не «ой, ну нашим хлопцям там складно, але ж вони сильні, хитрі, все переживуть, Слава Україні!». У таких умовах неможливе ідеальне планування, немає часу на підготовку, і це величезний наш біль.
Так, умови сьогоднішньої війни потребують швидких рішень. Але ці рішення коштують нам життів. Кожен день — некролог. Кожен день якась родина втрачає батька, сина, внука, брата, доньку, сестру, маму. І я не бачу черги їх замінити.
Це прозвучить жорстко, але це чесно: на війні є військові і військовий резерв. Якщо ви ще не військовий — то ви військовий резерв. Ви маєте бути готові брати участь у цій війні якось більше, ніж ПДВ з капучино. Чинні військовослужбовці виграють мільйонам людей час на підготовку, але практика показує, що абсолютній більшості цей час не потрібний. Я згадую всіх загиблих побратимів, бачу порожній інбокс на вакансії, в батальйон, наприклад, на бойових медиків, яких зараз потрібно ДУЖЕ багато, і розумію, що ми рухаємось вниз і вниз.
Бо перемога стала чимось очевидним, і до неї не потрібно долучатись. Війна тепер десь далеко, не під Києвом. І вона ж лише віддалятиметься. ЗСУ не можуть програти, не може бути неуспішних операцій, русня посиплеться і втече.
І знаєте, що? Це правда.
Саме так воно обов’язково і буде. Якщо конкретно ТИ візьмеш у цьому участь. Перемога в війні — це про тверезий погляд, розуміння ситуації і готовність включатись особисто. Інакше проти нас зіграє проста математика.
Я офіційно у війську лише 1,5 роки і великим військовим експертом звичайно не стала, тому на цьому каналі й нема ніякої аналітики і прогнозів. Але одне можу сказати впевнено. Рецепт нашої перемоги такий:
1) зважені рішення командирів, спрямовані на збереження максимальної кількості життів, в тому числі і відповідна підготовка;
2) тверезий реалістичний погляд громадян, що не живуть в ілюзіях, а розуміють реалії війни і свою роль у цих реаліях;
3) мотивація кожного і кожної долучатись до боротьби, коли потрібно — зброєю.
Наразі — по всіх пунктах мінус. І це зіграє з нами дуже поганий жарт, якщо не зробимо висновків тут і зараз.
А Бєлгород хай згорить нахуй.