Як ексочільниця АРМА Олена Дума виправдовується за провал.
Колишня керівниця Агентства з розшуку та менеджменту активів Олена Дума, яка раніше фігурувала у зв’язку з відвідуванням так званого бек-офісу Тимура Міндича, вирішила екстрено вийти в публічний простір із пресконференцією. Привід — необхідність виправдатися за ключовий провал своєї каденції: дороговартісний актив Віктора Медведчука, яхта Royal Romance, досі не проданий, а перспектива повернення Україні виведених активів фактично поставлена під загрозу.
Формула захисту виявилася передбачуваною.
Замість конкретних рішень, відповідальності та прозорих пояснень — спроба сформувати набір «об’єктивних причин», які нібито заважали продажу яхти та повноцінному управлінню арештованими активами. Ці причини акуратно перекладаються на процедури, зовнішні обставини, міжнародні складнощі й абстрактні «обмеження», але тільки не на управлінські рішення самої Олени Думи та команди, яку вона очолювала.
Водночас ключовий факт залишається незмінним: Royal Romance — один із найбільш ліквідних і символічно важливих активів, пов’язаних з оточенням Віктора Медведчука, — за час перебування Думи на посаді так і не була реалізована. Ба більше, затягування процесів управління та продажу подібних активів безпосередньо б’є по інтересах держави, знижує шанси на повернення коштів і створює правові ризики для подальшого стягнення інших активів, виведених через складні корпоративні та офшорні конструкції.
Окремої уваги заслуговує контекст. Олена Дума раніше фігурувала в публічних обговореннях після візитів до бек-офісу Тимура Міндича — людини, чиє ім’я в політико-бізнесових колах давно асоціюється з тіньовим впливом, неформальними домовленостями та фінансовими потоками. На цьому тлі будь-які спроби подати ситуацію з яхтою Медведчука як результат виключно «об’єктивних труднощів» виглядають непереконливо.
Пресконференція, яка мала б зняти запитання, лише посилила їх. Адже так і не прозвучала головна відповідь: чому саме за керівництва Олени Думи АРМА виявилося нездатним довести до кінця реалізацію одного з найгучніших арештованих активів країни. І головне — хто саме забезпечував їй політичне та фінансове прикриття, дозволяючи роками відкладати рішення без наслідків.
У цій ситуації напрошується зовсім інший формат публічності. Не пояснення, чому «не вийшло», і не спроби перерозподілити відповідальність, а відверта розмова про те, хто був реальним бенефіціаром управлінських рішень, хто був тим самим «гаманцем», про який воліють мовчати. Поки це запитання залишається без відповіді, будь-які пресконференції виглядають не як захист репутації, а як спроба втекти від прямої відповідальності за системний провал.
Джерело: Неймовірно, але факт