Але останній у своєму виступі не тільки оголосив про введення відкладеного у березні мита на сталь та алюміній з ЄС, Канади та Мексики. Він ще й повідомив, що на будь-які контрзаходи торговельних партнерів США будуть відповідати новими митами та тарифами.
Якщо зважити на той факт, що згідно з чіткою і неодноразово озвученою позицією президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера ЄС обов'язково введе симетричні протекціоністські заходи проти США, можна з впевненістю констатувати, що ми перебуваємо щойно на першому витку, за яким - довга спіраль повномасштабної торговельної війни.
Найбільше постраждає від вчорашнього рішення, насправді, Канада, яка поряд із Бразилією та Південною Кореєю була найбільшим постачальником сталі до США. Можливо, саме тому Оттава першою пообіцяла ввести своє мито на американські товари на суму до 16.6 мільярдів доларів США.
Але і ЄС, хоч і поставляє на американський ринок відносно небагато сталі, має зі США колосальний товарообіг.
Якщо взяти, для прикладу, Німеччину, то впродовж останнього десятка років США були або першим, або другим за обсягом товарообігу партнером Берліну. І товарообіг цей становив в останні роки близько 180 мільярдів євро. Два ВВП України, якщо для порівняння.
В останні роки у США будувалось чимало нових фабрик і заводів, які охоче закуповували ультраяксне німецьке обладнання. І торговельна війна може скоротити цей товарообіг в рази.
Які наслідки матиме ця історія для України? Навіть якщо ніяких мит проти нашої сталі та алюмінію не буде застосовано, Київ ризикує програти більше, ніж виграти від "очистки" американського ринку від конкурентів.
Негативні наслідки при цьому будуть двох типів. Нововведені мита на сталь та алюміній сприятимуть як зростанню виплавки цих металів у США, так і переорієнтації Канади та ЄС на інші ринки. В тому числі - і на внутрішній ринок ЄС, та на ринок Близького Сходу. Що неминуче призведе як до зниження цін на цих ринках, так і до зростання конкурентного тиску на українських експортерів.
Але навіть не економічні втрати є головною загрозою Україні. Штука в тому, що, навіть маючи відносно близькі позиції стосовно протидії Росії, США та ЄС тепер просто в силу похолодання дипломатичного клімату навряд чи зможуть ефективно координувати свою діяльність на цьому напрямку. Таким чином, трансатлантичній єдності приходить кінець.
І не тому, що ЄС чи США вирішили провести якусь глобальну ідеологічну переорієнтацію, а тому, що один конкретно взятий популіст, отримавши президентське крісло на хвилі пустопорожніх обіцянок мешканцям "іржавого поясу" Америки, спочатку поховав масштабний проект Трансатлантичного торгівельного партнерства, тоді заставив усіх членів НАТО сумніватись у тому, наскільки дієздатною є ця організація, а потім взявся добивати добросусідські стосунки з тими країнами, які звикли вважати США якщо й не надійним союзником, то, принаймні, гідним торговельним партнером.