Мова йшла про звичайне інформаційне повідомлення, а не якусь політичну заяву. Тим не менше, вже за годину після появи повідомлення я отримав кілька дзвінків від місцевих силовиків із питаннями, чи буде ГО «Останній бастіон» влаштовувати акції протесту під час візиту Зеленського.
Зрозуміти такі побоювання неважко. У співробітників силових структур свої обов’язки (головне – аби під час їхнього виконання вони не порушували правових і, насамперед, моральних норм).
Уже 19 липня, спілкуючись із полтавськими поліцейськими, я почув, що «несподівані» візити Зеленського спричинили чимало клопоту їхнім колегам у різних куточках України. Впродовж виборчої кампанії Зеленський здійснив ряд поїздок, які мали б забезпечити йому образ безкомпромісного «борця зі старою системою» і водночас пройти гладко – без акцій протесту з боку незадоволених його політикою. Зрозуміло, що відповідальним за правопорядок такі поїздки принесли ряд незручностей, адже змушували мобілізувати зусилля за умов, коли достеменно не було відомо, приїде Зеленський чи ні.
Я не тішу себе думкою, що поїздку Зеленського до Полтави зірвала публікація «Останнього бастіону». Але іншою обставиною важко не радіти. Зеленський у президентському кріслі відчуває себе невпевнено і боїться «вулиці».
Чому це добре? Тому що страх перед ініціативною меншістю може стримувати Зеленського від згубних для держави кроків.
Тепер важливо, аби «вулиця» у критичний момент справді не підвела.
Геннадій Сікалов