Цей механізм називається ресентиментом - по суті сублімація почуттів нижчих верств населення у ненависть до еліт, політичних та бізнесових в першу чергу. Вперше про нього написав Ніцше у своїй «Генеалогії моралі», аж тепер ми зіштовхуємося з чимось подібним.
Високий рівень бідності і відсутність соціальних ліфтів породжують з часом не просто недовіру до конкретної влади чи групи впливу - ненависть до влади, до еліти як соціальної верстви і усіх її атрибутів взагалі. Людям подобається те, що Президент на велосипеді і такий примітивно близький зовсім не тому що це якісь дійсно визначні характеристики політичної системи. Це бажання в першу чергу помсти елітаристам, бо атрибути соціального статусу викликають роздратування і пригнічення. Так, це роздратування і пригнічення походить від справжньої бідності, а не вигаданої медійниками. Але усе одно, цей вир гарячих почуттів не створює жодних переваг для побудови іншої системи.
Ще одна вишенька на торті українського ресентименту - бажання масових «посадок», яке часто озвучують наші виборці. Причому, єдине що дійсно рухає цю повістку - загальний рівень нелюбові українців до еліт, а не якісь конкретні гучні справи. Що там до речі з замовниками Гонгадзе, убивцями Кушнарьова, Щербаня, майором Мельниченком і соціалістом Морозом, ви ще досі ненавидите їх так само гостро як ненавидите Гладковських і Яценюків? Чи час усе-таки має владу над загальним бажанням справедливості? Як я вже писав раніше, між бажанням народу побачити своїх політиків у труні і механізмом правосуддя, який тим кращий, що холодніший, лежить прірва.
Уся складність ситуації, в яку потрапив Зеленський, зараз в тому, що йому дуже важко насправді загнати в кут і посадити тих, до кого його всеосяжний діджитал підігрівав бажання помсти серед народу. Бо завжди є місце для договорів, відступного. Багато розумних корупціонерів нічого персонально не підписують, бо схеми з виводу мільйонів коштів це вже певний рівень майстерності і як наслідок, певна корупційна майстерність.
І взагалі, ким будуть виправдовувати розвалені дороги і економіку, коли політичні опоненти все таки сядуть за грати? «Попередники» це зручна фігура для биття - її зникнення одразу ж завищуватиме очікування людей щодо Зеленського: мовляв, ось тобі повна повнота влади, де успіхи? Володимир Олександрович може спокійно продовжити гру в якобінця, який обіцяє народу замість хліба видовища у вигляді гільйотин. Може піти іншим шляхом, dura lex sed lex - але знову ж, у нього і тоді немає гарантії, що хтось не зробить політичну кар'єру на обіцянці гільйотини для нього.