Перед людством стоїть вибір: вимирання або зміна ставлення до природи.
На рубежі третього тисячоліття, у зв’язку з падінням духовності, збільшенням кількості екологічних катастроф і катаклізмів, перед людством постала необхідність переосмислити пройдений шлях.
Ми розглядаємо відродження язичництва (не тільки у нас, але й у багатьох інших країнах) як єдину дієву протиотруту глобальному умертвінню біосфери.
Історія минулого тисячоліття свідчить про те, що хибний шлях насильницької християнізації наших предків став причиною того, що люди сьогодення вже не живуть у повній злагоді з природою, не відчувають себе її частиною, не ототожнюють себе з нею.
Ліси загинули, повітря забруднене, річки, озера й моря наповнені отрутою, багатьом тваринам і рослинам загрожує вимирання або вони вже зникли з обличчя Землі. Образ майбутнього? Ні, у багатьох регіонах це вже дійсність. Провину за ці лиха несе людина, яка руйнує заради власної матеріальної вигоди своє навколишнє середовище — природу. Чому людина так чинить? Чому вона не живе, як і всі інші живі істоти, у злагоді з природою? Відповіді на ці запитання ми повинні шукати у спотвореному мисленні багатьох людей, тому що воно передує дії. Дерево вже не розглядається як жива істота, а як «кубічний метр суцільної маси деревини». Тварин поділяють на «корисних» і «шкідливих», окремих із них використовують для страхітливих дослідів; відносини між людьми стають дедалі більш ворожими.
Провину за цю перекручену картину нашого навколишнього середовища несе помилкове уявлення про світ, що поширюється панівними релігіями. Християнство, наприклад, яке виникло в пустелі, бачить у землі лише юдоль, яку варто швидко пройти для того, щоб потім потрапити на небеса. Щастя на землі, рай тут і тепер, до чого прагнули наші предки-язичники, йде врозріз із таким догматичним уявленням про світ.
Стародавні слов’яни, тобто наші прямі предки, розглядали кожну тварину, кожне дерево, навіть камінь, як самостійне буття. У таких силах природи, як вітер, грім, дощ, вогонь і саме життя на землі, вони бачили діяння Божих сил, які поважали, ушановували й славили.
За безглузде знищення тварин, безгосподарське вирубування дерев і забруднення води суворо карали. Людина не підносилася над природою, не споглядала її ззовні, а була рівноправною її частиною. Ми, язичницькі громади, прилучаємося до цього мислення для того, щоб діяти в інтересах природи та разом із нею, прагнучи забезпечити виживання всієї Землі. Ми не хочемо жити заради далекого потойбічного світу, бо наше прагнення — створити рай на землі вже тепер.