Стаття журналіста Володимира Бойко з циклу історій «Хроніки Українських Йолопів».
Без перебільшення можна сказати, що засуджений у 2012 році за розбій нинішній народний депутат України Євген Дейдей, який досі не відбув покарання, з кінця 2013 року переховується в Києві від органів кримінально-виконавчої системи та набув повноваження народного депутата по підроблених документах, найкраще уособлює той режим, що зараз панує в Україні, а його біографія є стандартною для нової «еліти», що прийшла до влади по трупах учасників акцій протесту.
“Едгар: цинічний ґвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів”. (Лесь Подерев’янський, “Король Літр”)
Втім, ще зовсім недавно навіть про саме існування народного депутата України Дейдея було мало відомо в широких народних верствах. Ну, ходить такий пацан у камуфляжній формі по Верховній Раді, ну, потрапив туди за списком «Народного Фронту» – напевно, колишній військовий, напевно, живе скромно, напевно, грошей на цивільний костюм не має, ось і змушений доношувати старий службовий одяг.
При цьому жодної інформації про славний бойовий шлях Євгена Сергійовича (не кажучи вже про дату та обставини складання ним військової присяги) у відкритих джерелах немає. Також відсутні й будь-які біографічні відомості щодо народного обранця – лише дата народження й наявність дружини. Щоправда, близькі до «Народного Фронту» інтернет-ресурси повідомляють, що Дейдей до Революції Гідності, буцімто, жив у Одесі, служив слідчим в Суворовському райвідділі міліції і, одночасно, захоплювався боротьбою зі злочинною владою в лавах партії «Свобода». Але вірити партійній пресі – то не поважати себе.
Всенародна слава прийшла до Євгена Сергійовича 16 березня 2017 року, коли Дейдей на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук оприлюднив погрози на адресу іншого народного депутата, Ігоря Луценка, якого Дейдей разом з начальником Головного управління Нацполіції в Донецькій області Аброськіним і якимись «бійцями» пообіцяв «виховувати» бейсбольними бітами при виході з Верховної Ради.
Бо, виявляється, на відміну від нього, пропахлого порохом бойового командира, Ігор Луценко – це «популист, косящий под АТОшника», який дозволяє собі сумніватись у винятковій чесності та патріотизмі підлеглих Арсена Борисовича Авакова. «За это нужно карать! Причем жёстко!», – пише Дейдей, який так і не спромігся отримати освіту бодай у межах шкільного курсу та вивчити українську мову.
Втім, вже 31 березня 2017 року слідчий суддя Печерського районного суду Києва зобов’язав Генеральну прокуратуру зареєструвати в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження відносно народного депутата України Євгена Дейдея та начальника ГУ Національної поліції України в Донецької області В’ячеслава Аброськіна за ознаками частини 2 статті 112 Кримінального кодексу України «посягання на державного діяча».
Це буде вже третє кримінальне провадження, яке зараз розслідується відносно Дейдея: ще одна справа, зареєстрована Генпрокуратурою за фактом публічних погроз з боку Дейдея на адресу першого заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, вкривається пилом у прокуратурі м.Києва; друге кримінальне провадження щодо витівок Дейдея розслідує Національне антикорупційне бюро України за статтею «незаконне збагачення». Але можна не сумніватись у тому, що ніякого покарання фаворит Авакова не понесе. Оскільки в лютому 2014 року в Україні, по-суті, відбулась Велика Кримінальна Революція, що вивела на найвищі політичні щаблі дрібних провінційних гопників, шахраїв і рекетирів.
Етапи великого шляху
Виховний засіб, який Дейдей обрав для Ігоря Луценка – тобто бейсбольна біта – видається дивним лише на перший погляд. Цей сугубо бандитський інструмент розправи найбільше пасує постаті дрібного гоп-стопника з м.Рені Одеської області, яким, власне, і є Дейдей.
У цьому нескладно переконатись, зазирнувши в Єдиний державний реєстр судових рішень, де міститься вирок Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року 1527/1-721/11. ОСОБА_3, про яку йдеться у вироку – це і є нинішній народний депутат України Євген Дейдей, ОСОБА_4 – це його бойовий побратим Олексій Ляховольський, який зараз нужденно працює на посаді помічника-консультанта народного депутата України Євгена Дейдея. З повним текстом судових рішень зі справи Дейдея можна ознайомитись за оцим посиланням.
За вісім днів по тому Дейдей вийшов на підписку про невиїзд – треба думати, далась взнаки заможність його батьків, які є засновниками та керівниками Товариства з обмеженою відповідальністю «ТДН», що займається виробництвом верхнього одягу. До речі сам Дейдей працював, звісно ж, не слідчим міліції, а рахувався заступником директора в професійно-технічному учбовому закладі «Майстер», яке було відкрито при батьківській фірмі в м.Рені.
Втім, заступником директора Дейдей рахувався суто номінально, а справжньою його «роботою» були розбійні напади на громадян в компанії з побратимом по кримінальному ремеслу Ляховольським Олексієм Юрійовичем, 29.03.1988 року народження. Бейсбольної біти на той час у Дейдея ще не було, тому він нелегально придбав мисливську рушницю марки «ТОЗ», яку перетворив на обріз і прикладом якої бив свої жертви по голові. А для Ляховольського Дейдей придбав газо-шумовий пістолет марки «IWG, SUPER, P9», який видавав соратнику при заступанні на бойове чергування.
Треба думати, що розбоєм Дейдей та Ляховольський промишляли досить тривалий час – погодьмось, для того, щоби окупити придбання зброї, треба працювати й працювати. А згубила майбутніх законотворців жадібність – у ніч з 2 на 3 лютого 2012 року вони вчинили в Одесі три розбійних напади поспіль й Ляховольський був затриманий нарядом міліції безпосередньо на місці останнього злочину. Дейдею вдалось збігти, але ненадовго – доки в Україні не почались «поліцейські реформи», міліція працювала досить ефективно. За тиждень у м.Рені був затриманий і Дейдей.
Процитую опис одного з епізодів славного бойового шляху полководця Дейдея, зафіксований у вироку Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року в кримінальній справі 1527/1-721/11:
«Дейдей і Ляховольський наздогнали Трандасір А.М. і Трандасір С.В. і, погрожуючи застосуванням обрізу мисливської рушниці та пістолетом, зажадали від останніх передати їм майно, на що потерпілі відповіли відмовою. Після чого, почувши відмову потерпілих, Дейдей застосував до них насильство, небезпечне для життя й здоров’я, яке полягало в нанесенні удару прикладом обрізу рушниці по голові Трандасір С.В., від чого вона впала на землю й знепритомніла. У подальшому, продовжуючи свої злочинні дії, Дейдей наніс удар прикладом обрізу по обличчю Трандасір А.М., від якого він упав на землю. Далі Дейдей і Ляховольський продовжили наносити Трандасіру А.М., який лежав на землі, удари прикладом обрізу рушниці й прикладом пістолета в область голови. Після того, як Дейдей і Ляховольський припинили наносити удари Трандасір А.М., останній підвівся з землі і в цей момент Дейдей Є.С. зняв з нього дублянку та почав її обшукувати, після чого Ляховольський знову наніс удар пістолетом по голові Трандасіру А.М., від чого останній упав на землю. Подавивши волю потерпілих до опору й довівши їх до безпорадного стану, Дейдей і Ляховольський нанесли приблизно 10 (десять) ударів ногами по тілу Трандасір А.М.
Після цього Дейдей заволодів мобільним телефоном марки «Нокіа», що належав Трандасір А.М., вартістю 1000 грн. з СІМ-картою «Лайф» вартістю 15грн., на рахунку якої були 35грн., а разом на загальну суму 1050грн. Під час нанесення Дейдеєм і Ляховольським ударів по тілу Трандасір А.М., Трандасір С.В. прийшла до тями й намагалась викликати допомогу, зателефонувавши своєму синові Трандасір В.А. У цей момент Дейдей з метою заволодіння чужим майном вихопив у Трандасір С.В. сумку, що не становить матеріальної цінності, у якій знаходився гаманець вартістю 180грн., всередині якого були гроші в розмірі 150грн., тим самим спричинивши потерпілій шкоду на загальну суму 330грн., потім завдав їй удар ногою по тілу. Після чого Дейдей разом з Ляховольським зникли з місця злочину з чужим майном, розпорядившись ним на свій розсуд».
Пограбувавши подружжя Трандасір десь о 23 годині 2 лютого 2011 року в 1-му Студентському провулку в Одесі, майбутній народний депутат України та його майбутній помічник-консультант за півгодини по тому на розі вул. Краснослобідської та Я.Гордієнка напали на громадян Хмурого та Сакала й відібрали в Хмурого мобільний телефон марки «Самсунг» вартістю 200грн. Обчистивши кишені жертви, Ляховольський наніс удар пістолетом по обличчю Хмурому, від чого потерпілий впав на землю й втратив свідомість.
Зі Студентського провулку Дейдей та Ляховольський відправились на вулицю Островського, де біля будинку №3 напали на двох чоловіків, Сивоплясова й Шевчука, та жінку на прізвище Рудьковська. Після того, як нинішній помічник-консультант народного депутата Ляховольський вдарив Шевчука прикладом пістолета по голові, Шевчук втратив свідомість. А в цей час Дейдей бив прикладом обрізу (мабуть, народний обранець досі шкодує, що в нього тоді не було з собою бейсбольної біти) в обличчя Сивоплясова. У цей момент бандитів помітив наряд міліції, що проходив неподалік, Дейдею вдалось збігти, а Ляховольський був затриманий.
Втім, суд поставився до розбійників дуже гуманно – вони хоча й були засуджені до 5 років позбавлення волі кожний, але з відстроченням виконання вироку на 3 роки. Суд це мотивував, зокрема, тим, що:
«Дейдей є особою раніше не судимою, вперше скоїв злочин і притягується до відповідальності, за місцем навчання характеризується позитивно, за місцем роботи та проживання характеризується винятково позитивно, є членом партії «Сильна Україна», де також характеризується позитивно, має на утриманні матір-пенсіонера та дружину, яка вагітна»
Читати й плакати: Дейдей, виявляється, має на утриманні матір-пенсіонера. Матір Дейдея, Дейдей-Волкова Ольга Миколаївна, є директором і засновником ТОВ «ДТД» (код ЄДРПОУ 20926642), зареєстрованим за тодішнім місцем проживання Дейдея: 68800, Одеська обл., Ренійський р-н, м. Рені, вул. Шевченка, 20. А сам Дейдей рахувався співробітником на підприємстві своєї матері, звідкіля й приніс «винятково позитивну» характеристику. А ще, виявляється, Дейдей з молодих нігтів займається політичною діяльністю. От тільки «Сильна Україна» – це була така партія, очолювана Сергієм Тигіпком. За тиждень до винесення вироку відносно Дейдея, 17 березня 2012 року, ця партія оголосила про саморозпуск, а її членам було рекомендовано вступити в Партію Регіонів.
Втім, дуже сумнівно, щоби дрібний гоп-стопник у перервах між розбійними нападами відвідував засідання партійного осередку, а в партії «Сильна Україна» пишались би подібними членами й навіть видавали позитивні характеристики для долучення до кримінальних справ. Очевидно, характеристику від «регіоналів» приніс до суду батько Дейдея, який був депутатом Ренійської міської ради й крутився біля «Сильної України».
До речі, щодо батька. Родина Дейдеїв слугує ілюстрацією відомого прислів’я про яблучко, яке падає неподалік яблуньки. Дейдей Сергій Якович, батько нашого героя, за три тижні до порушення кримінальної справи відносно сина сам був засуджений за шахрайство вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області. З текстом вироку можна ознайомитись за оцим посиланням, а фабула справи проста, як господарське мило. Дейдей-старший, будучи депутатом Ренійської міської ради та керівником виконавчого комітету Ренійської організації партії «Наша Україна» пропонував заможним громадянам за якихось 1500 доларів влаштувати рішення міськради про виділення земельних ділянок. Урешті-решт пройдисвіт був викритий і засуджений. Втім, до кримінальної справи щодо свого сина Сергій Якович приніс характеристику не від партії «Наша Україна», міську організацію якої він очолював, а від провладної «Сильної України». Напевно, сподівався розчулити суддю. І, здається, свого він досягнув.
Винятковий гуманізм судді цілком вдовольнив засуджених, апеляційну скаргу вони не подавали й 9 квітня 2012 року вирок Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року в кримінальній справі 1527/1-721/11 набрав законної сили.
«І не судимими будете»
Ще восени 2013 року мешканець міста Рені Одеської області Дейдей регулярно з’являвся в органи кримінально-виконавчої служби відмічатись відповідно до вироку Суворовського районного суду м.Одеса від 23 березня 2012 року, який, засудивши його за розбій по трьох епізодах та незаконне поводження зі зброєю, встановив трирічний іспитовий строк.
Під час акцій протесту взимку 2013-2014 рр. засуджений Дейдей разом з іншими «тітушками» опинився в столиці. Але тут примхлива доля звела його з нинішнім головою Верховної Ради України Андрієм Парубієм, Парубій познайомив Дейдея з Арсеном Аваковим, а Аваков – зі своїм сином Олександром. Злі язики стверджують, що Дейдей та Аваков-молодший, начебто, знайшли спільну мову на ґрунті пристрасті до наркотиків і азартних ігор, але, як би там не було, з весни 2014 року засуджений Дейдей став улюбленцем новопризначеного міністра внутрішніх справ.
Оскільки Дейдей ніде не працював і працювати не хотів, до того ж переховувався від органів кримінально-виконавчої системи й не виконував впродовж іспитового строку покладених на нього судом обов’язків, він у будь-який момент міг бути затриманий і відправлений на «зону» для відбуття покарання за розбій. Щоби цього не трапилось, Аваков видав Дейдею посвідчення радника міністра внутрішніх справ і навіть призначив особу, засуджену за скоєння тяжкого злочину, начальником відділу в Департаменті міліції особливого призначення МВС України.
Щоправда, стаття 17 Закону України «Про міліцію» категорично забороняла приймати до міліцейських лав таких, як Дейдей. Але де закон – і де Аваков? А з тим, щоби не привертати уваги до непересічної постаті улюбленця міністра, Аваков просто розпорядився вилучити з оперативно-облікової картотеки МВС України інформацію про притягнення до кримінальної відповідальності та засудження за розбій Дейдея Євгена Сергійовича, 12.07.1987 року народження.
Наближались парламентські вибори 2014 року. Аваков, якого за часи попереднього режиму від кримінальної відповідальності рятував мандат народного депутата від «Блоку Юлії Тимошенко», полаявся зі своєю лідеркою й разом з соратниками купив документи нової партії, перейменованої в «Народний Фронт». Обличчям виборчого списку під №2 стала скандальновідома «борчиня з корупцією» Тетяна Чорновол, яка по десять разів на дню заламувала руки з екранів телевізорів і, рекламуючи «Народний Фронт», волала: «Мій чоловік загинув під Іловайськом». А під №32 за квотою Авакова примостився засуджений за розбій Євген Дейдей, який перебував під адміністративним наглядом. З такої нагоди Дейдея вдягнули в камуфляжну форму, сфотографували для партійної реклами й навіть оголосили «учасником бойових дій».
При цьому закон взагалі забороняє таким як Дейдей давати в руки зброю у мирний час. Дейдея навіть не можна призвати на строкову військову службу, доки в країні не оголошений воєнний стан, бо, відповідно до статті 18 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України, які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, у тому числі із звільненням від відбування покарання.
Також закон не дозволяв засудженому Дейдею балотуватись до Верховної Ради. Але оперативно-довідкова картотека МВС України була ретельно почищена (до речі, тоді ж була вилучена інформація про засудження не тільки Дейдея, але й іншого улюбленця Авакова – севастопольського шахрая Костянтина Грішіна, якому в МВС України навіть організували зміну імені та прізвища на Семен Семенченко), окрім того, 24 вересня 2014 року, наступного дня після того, як Центральна виборча комісія зареєструвала Дейдея кандидатом у народні депутати України, суддя Суворовського районного суду Одеси Сергій Боднар виніс постанову про направлення кримінальної справи, по якій Дейдей був засуджений разом зі своїм напарником Олексієм Ляховольським, до Суворовської районної прокуратури. Далі прокуратура передала справу в міліцію, де вона й зникла під недреманим оком Арсена Борисовича.
Для того, щоби сховати від сторонніх очей матеріали кримінальної справи, спочатку була виготовлена ухвала Апеляційного суду Одеської області від 9 вересня 2014 року про те, що високий суд, мовляв, розглянув апеляційну скаргу Дейдея на вирок Суворовського районного суду від 23 березня 2012 року, вирок скасував і справу направив на повторний розгляд у суд першої інстанції. А вже після того суддя Боднар виготовив постанову про відправлення справи на «додаткове розслідування».
Втім, не шукайте ухвали Апеляційного суду Одеської області від 9 вересня 2014 року про, начебто, скасування вироку відносно Дейдея, в Єдиному реєстрі судових рішень – її там немає й ніколи не було. І це зрозуміло, бо ані Дейдей, ані його напарник по кримінальному ремеслу Ляховольський, засуджений цим же ж вироком, апеляційної скарги не подавали. Та й про яку апеляційну скаргу може йти мова, якщо строк апеляційного оскарження за старим КПК складав 15 діб і вирок Суворовського районного суду Одеської області набрав законної сили ще 9 квітня 2012 року, про що прямо зазначено в Єдиному реєстрі судових рішень?
Напевно, розуміючи це, судді Апеляційного суду Одеської області Валентина Олініченко, Вадим Прібилов і Олександр Кожем’якін, а також суддя Суворовського районного суду Одеси Сергій Боднар не стали себе обтяжувати проведенням судових засідань, а виготовили ухвалу про, начебто, скасування вироку та постанову про, начебто, направлення справи на додаткове розслідування без виклику потерпілих по трьох епізодах розбійних нападів, що інкримінувались Дейдею та Ляховольському, і навіть без самих засуджених.
Більш того: ані Ляховольський, ані органи кримінально-виконавчої системи не знали, що вирок відносно Дейдея та Ляховольського, начебто, скасовано. І тому Ляховольський продовжував ходити відмічатись до органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання, аж доки Любашівський районний суд Одеської області, розглянувши подання старшого інспектора Любашівського РП КВІ УДПтСУ в Одеській області Боярського, ухвалою від 6 квітня 2015 року в справі №507/425/15-к не звільнив засудженого Ляховольського О.Ю. від призначеного йому покарання на підставі ст. 78 ч.1 КК України у зв’язку з закінченням іспитового строку, встановленого вироком Суворовського районного суду Одеси від 23 березня 2012 року.
Джентльмен у пошуках червінця
Перший раз у поле зору журналістів народний депутат Євген Дейдей потрапив 6 лютого 2015 року. Того дня у Верховній Раді заслуховувався звіт генерального прокурора України Віталія Яреми й народний депутат від «Народного Фронту» Олександр Кодола поставив йому запитання стосовно правомірності перебування на посаді прокурора Приморського району Одеси Олександра Кузьменка, який раніше був першим заступником прокурора Печерського району Києва і, як сказав Кодола, «ця людина так само засуджувала активних учасників Євромайдану в Києві».
Але наступного дня журналісти оприлюднили листування між Кодолою та Дейдеєм, яке вдалось сфотографувати на телефоні Кодоли. Ось що писав товаришу по фракції народний депутат Дейдей:
«Озвучь, пожалуйста ген-му про печерско-одесского прокурика. То, что мы обсуждали. У меня 1,5 спасибо для тебя в твердом американском переплете и личная благодарность».
Кодола з Дейдеєм негайно заявили, що це листування, мовляв, є фальшивкою, нічого такого в твердому американському перепльоті Дейдей нікому не обіцяв і пригрозили журналістам судовим переслідуванням. Але звісно ж, до суду вони звертатись не стали. Натомість позов до Кодоли подав ображений Кузьменко, вимагаючи спростувати інформацію про те, що він когось колись засуджував (позов, до речі, досі слухається в Деснянському районному суді м.Чернігів за місцем реєстрації Кодоли).
Окрім того, Олександр Кузьменко на своїй сторінці в мережі Фейсбук пояснив, що, за його інформацією, озвучити це запитання Дейдея попрохав начальник відділу прокуратури Одеської області Віталій Голощак, який мріяв очолити прокуратуру Приморського району. А гопник Дейдей, лексикон і повадки його не дозволяли йому публічно виступати, звернувся по допомогу до свого однопартійця.
Треба сказати, що пояснення Кузьменка виглядає логічним і переконливим. Річ у тім, що Голощак – це колишній прокурор Ренійського району Одеської області, який, звісно ж, не міг не знати батька Євгена Дейдея – депутата Ренійської міської ради Дейдея Сергія Яковича, засудженого за шахрайство вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 січня 2011 року.
До речі, окрім батька, Сергія Яковича, 22 жовтня 1954 року народження, та засудженого за розбій його сина Євгена Сергійовича, 12 липня 1987 року народження, родину Дейдеїв гідно представляє ще один син шахрая – Дмитро Сергійович, 13 червня 1985 року народження, який нині проживає в Одесі. Дмитро – єдиний представник славної кримінальної династії, якому якимсь дивом вдалось уникнути судимості попри те, що він разом зі своїм братом Євгеном увірвався на квартиру судді Ренійського районного суду Анатолія Заїкіна й намагався побити жерця Феміди.
Тому, враховуючи особливі відносини Дейдея-старшого з правоохоронцями та суддями м.Рені, кримінальну справу відносно нього розглядав суд в Ізмаїлі – була змінена підсудність з метою винесення неупередженого та об’єктивного вироку.
У 2011 році Голощак після низки скандалів був переведений на роботу до Вінницької області. Але на хвилі «революції гідності» повернувся до Одеси, причому не просто повернувся, а був призначений у березні 2014 року прокурором міста. У вересні 2014 року, коли з архіву Суворовського районного суду зникла кримінальна справа відносно Дейдея, Голощак вже звільнив крісло прокурора Одеси й перебрався зі значним пониженням в обласну прокуратуру. Але якщо з’ясується, що він був причетний до «реабілітації» Дейдея шляхом виготовлення явно фальшивих процесуальних документів – це нікого не здивує.
Повертаючись до листування між народними депутатам Дейдеєм і Кодолою, не можна не звернути увагу на ту обставину, що гопник пішов шляхом свого батька-шахрая й «кинув» на гроші товариша по фракції. У Верховній Раді завжди діяли тверді розцінки на депутатські послуги. Зокрема, озвучування народним депутатом якогось питання в ході сесійного засідання парламенту коштує 5 тис. доларів США. І немає жодних підстав думати, що Дейдей отримав від замовника меншу суму. Але недосвідченому Кодолі запропонував лише «півторушку» – навіть не половину…
Втім, заробітки на депутатських зверненнях і запитах – то явно не головне джерело доходу Дейдея. Це той випадок, який Остап Бендер йменував «джентльмен у пошуках червінця». Про справжні доходи народного обранця, який лише за три роки до свого обрання бив жінок прикладом у обличчя заради гаманця зі 150-ма гривнями, дають уявлення матеріали кримінального провадження №52016000000000429, зареєстрованого 16 листопада 2016 року Національним антикорупційним бюро України в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за фактом незаконного збагачення народного депутата України Дейдея (стаття 368-2 КК України).
Яка «революція» – такі й «революціонери»
Ось як працюють соціальні ліфти в особі міністра внутрішніх справ України Авакова: дрібний провінційний гопник Дейдей, який у 2011 році з обрізом рушниці вчиняв в Одесі розбійні напади на перехожих, після перемоги «Революції Гідності» отримав депутатську недоторканність і став власником елітного автопарку та столичної нерухомості на загальну суму в 10 млн. грн., окрім того задекларував 5 млн. грн. наявних коштів.
І це при тому, що, балотуючись до Верховної Ради, Дейдей подав декларацію, згідно з якою у 2013 році ані він, ані його дружина ніде не працювали й річний дохід його сім’ї дорівнював 0 (нуль) грн. 00 коп., а за 2014 рік Дейдей та його дружина спільно заробили лише 14,5 тис. грн.
До знайомства з Аваковим Дейдей мав у власності лише 15-річний автомобіль «Toyota Corolla». А ось список автомобілів, які, згідно з даними НАБУ, народний депутат Дейдей придбав після знайомства з міністром внутрішніх справ:
Першим у списку зазначений Infinity FX35 2009 р.в., який Дейдей «відрозбоїв» під час акцій протесту і на якому 5 липня 2014 року в камуфляжній формі приїздив у звільнений від бойовиків Гіркіна Слов’янськ, щоби зняти кілька фотографії про свої «бойові подвиги».
Фотографії з Дейдеєм у камуфляжній формі були потрібні Авакову для того, щоби внести подання президенту Порошенку про нагородження свого радника, засудженого за розбій, орденом «За мужність». За яких обставин Дейдей цю мужність проявляв досі не відомо, але орден він завдяки наполегливості Арсена Борисовича таки отримав, після чого Infinity FX35 продав, а державний номерний знак перевісив на Audi Q7.
Ще два автомобілі – Toyota Land Cruiser 3.0 та Audi A7 3.0 2995 (2011) – Дейдей спочатку оформив на свою дружину, а потім подарував батькові (тому й повторюються номери державної реєстрації – Дейдей, віддаючи автомобілі татові, залишав номери за собою й у подальшому ці номери присвоювалися новим автомобілям народного депутата). А своїй тещі, Харченко Раїсі Миколаївні, Дейдей подарував квартиру в Києві площею 156,34 м.кв. вартістю 2,7 млн. грн., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Саперне Поле 12, кв. 10.
Втім, Національне антикорупційне бюро України, яке за заявою народного депутата Сергія Лещенка зареєструвало кримінальне провадження за фактом незаконного збагачення Дейдея, з листопада 2016 року ніяк не може відповісти на запитання, де ж гопник Дейдей, який за 2013 рік задекларував нульовий дохід, у 2014 році взяв гроші на придбання трьох престижних автомобілів – Infinity FX35, Chevrolet Camaro та Audi A7. Більш того, НАБУ ніяк не афішує цю справу, а, точніше сказати – всіляко приховує. І це не дивно, бо за давньою українською традицією кримінальні провадження реєструються, переважно, для того, щоби шантажувати фігурантів і вимагати з них гроші за закриття справи…
Попередня влада використовувала для придушення опозиційних мітингів «тітушек», яких міліціонери набирали в спортзалах, а посвідчення народних депутатів роздавала секретаркам, водіям і стрибунам з жердиною. Нова чесна та непідкупна влада зробила висновки з помилок попередників. Тому Аваков вже влітку 2014 року став формувати свою гвардію з кримінальників, яких озброїв і яким видам погони «правоохоронців». Не пощастило лише тричі засудженому Оніщенку, якого Аваков зробив старшим лейтенантом міліції та поставив на чолі роти патрульної служби «Торнадо», та засудженому Пугачову, який служив у цій роті «спеціалістом» – обидва зараз на лаві підсудних.
Тому в зникненні кримінальної справи засудженого Дейдея немає нічого дивного – чим він гірший засудженого Грішіна, заради якого Аваков почистив обліково-оперативну картотеку МВС України та якому організував зміну імені та прізвища на Семена Семенченка?
Але є нюанс: засуджений Дейдей, який по фальшивих документах отримав посвідчення народного депутата України, на відміну від того ж Грішіна-Семенченка ухилявся під покладених на нього судом обов’язків впродовж іспитового строку. А це означає, що на нього очікує довга дорога в казенний дім.
Втім, це, напевно, вже буде за іншої влади, за іншого парламенту й за іншого генерального прокурора. А допоки народний депутат України Євген Сергійович Дейдей отримує від міністра Авакова нагородну зброю, є членом член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та входить до складу конкурсної комісії з обрання керівництва Державного бюро розслідувань.