Спільними зусиллями УП та професійних громадських активістів військова прокуратура була ліквідована взагалі.
Політично стурбована громадськість на всі заставки обговорює правовий безкрай у львівській Нацакадемії сухопутних військ імені Сагайдачного, де батьки-командири знущались з курсантів, та катування військовослужбовців у 211 понтонно-мостовій бригаді.
Особливо з цього приводу волає «Українська правда», колектив якої має 100% бронювання від мобілізації.
З цього приводу хочу нагадати, що в кожній військовій частині сидять правнуки Дзержинського з військової контррозвідки, які зобов’язані доповідати у Центральне управління СБУ про кожний подібний випадок і готувати матеріали для реєстрації в ДБР кримінальних проваджень.
А ось стосовно «Української правди» хочу нагадати, що саме це видання, відоме своєю чесністю, непідкупністю та професіоналізмом, починаючи з літа 2014 року вимагало скасувати нагляд за дотриманням законності в українській армії.
Спочатку спільними зусиллями УП та професійних громадських активістів військова прокуратура була позбавлена наглядових функцій, а в 2019 році – ліквідована взагалі.
Ось що я писав з приводу публікацій УП в 2014 році, передбачаючи наперед, чим закінчиться «реформа прокуратури».
Замітка Наталки Соколенко на блозі «Української Правди» стосовно нової редакції Закону України «Про прокуратуру» вкотре засвідчила, що реформи суспільного життя не зрушать з місця, доки не вдасться затулити рота деяким активістам Майдану. Точніше, особливій категорії цих активістів – «майданутим на всю голову» або просто «майданутим», які донедавна оголошували себе апологетами ненасильницького спротиву, носили квіти «Беркуту», годували тітушок бутербродами та закликали громадян замість того, щоби блокувати держустанови, масово писати скарги на ім’я Пшонки. І які зараз знайшли собі нову роботу – «люструють» чиновників і реформують органи прокуратури, не маючи навіть віддаленого уявлення про правову систему нашої держави.
Ось і Наталка страшенно обурилась тим, що Верховна Рада досі не прийняла новий Закон України «Про прокуратуру», згідно з яким «прокуратура перестає “бомбити” бізнес, з прокуратури знімається функція ЗАГАЛЬНОГО НАГЛЯДУ, завдяки які прокурори і їздили по підприємствам виїмки документів робити і шантажувати бізнесменів».
Є в Наталчиному дописі ще кілька видатних місць, тож всіх охочих відправляю до першоджерела:
http://blogs.pravda.com.ua/authors/sokolenko/53a31180af958/
а тут зупинюсь виключно на легенді «майданутих» про так званий загальний нагляд.
По-перше, ніякого «загального нагляду» в Україні вже немає 13 років. Наталка Соколенко просто про це не знає. Як не знає й того, що саме цей термін колись означав. Вона його десь почула (я навіть підозрюю, де саме) і бездумно повторює з колегами по Майдану. Насправді йдеться про те, щоби прибрати з Конституції України (саме так – спочатку з Конституції, а вже потім з профільного закону, хоча Наталка й пропонує розпочати з закону) пункт 5 статті 121, який визначає, що на органи прокуратури покладається, зокрема, «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Самі ці повноваження органів прокуратури «майдануті» і називають загальним наглядом, пропонуючи їх скасувати та залишити за прокуратурою лише:
— підтримання державного обвинувачення в суді;
— нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
— нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
— представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Тобто, по суті, за прокуратурою пропонується залишити лише нагляд за міліцією, податковою міліцією та СБУ, слідчими, виправними установами й слідчими ізоляторами. Це — давня ідея сумновідомого Андрія Портнова: щоби прокуратура не розглядала скарги громадян на чиновницьке свавілля, не контролювала міністерства та відомства, не мала можливості припиняти корупційні зазіхання співробітників усіляких контролюючих органів.
Наведу приклад. Є в Україні таке Міністерство молоді та спорту, яке очолює колишній адміністратор бандитського нічого клубу «Аль Капоне» Дмитро Булатов. Оскільки Булатов весь свій робочий час віддає розкраданню коштів державного бюджету, обкладанню спортсменів грошовими поборами та запровадженню всіляких корупційних «схем», у нього, зрозуміло, нема часу відповідати на звернення громадян. Треба сказати, що це – перший в історії України міністр, який систематично не виконує рішення судів і не відповідає на листи.
Зараз поставити Булатова «в стійло» ще можна за допомогою Генеральної прокуратури, оскільки саме на прокуратуру покладено контроль за дотриманням чиновниками вимог Закону України «Про звернення громадян». Для цього громадянинові, листи якого в Мінмолодьспорт ігноруються, слід подати в довільній формі скаргу до Генпрокуратури – і ГПУ буде змушена перевірити викладені в скарзі факти, взяти пояснення у відповідальних осіб Мінмолодьспорт, а якщо факт підтвердяться – внести подання Булатову з вимогою відповісти на звернення громадян та притягнути винуватців з числа підлеглих до дисциплінарної відповідальності.
Але «майдануті» хочуть позбавити прокуратуру цих повноважень і, взагалі, заборонити прокуратурі боротись з корупцією чи іншими порушеннями законності в чиновницькій сфері. Їх логіка (точніше – логіка Портнова, аргументи якого «майдануті» старанно підтримують): якщо якесь міністерство не відповідає на листи громадянина, то нехай цей громадянин наймає за 1 тисячу доларів адвоката (у Києві адвокат менше не візьме) й кілька років судиться з міністерством у суді першої інстанції, апеляційної інстанції, Вищому адміністративному суді, а потім, якщо виграє справу, судиться з Державною виконавчою службою (і також у трьох інстанціях).
Звісно, 99,96% громадян ні в який суд звертатись не стануть. А якщо ж хтось набереться сил і виграє справу, то чиновник просто не буде виконувати судове рішення — той же Булатов, наприклад, відмовився виконувати 26 (!) судових рішень, які були постановлені Окружним адміністративним судом м.Києва за моїми позовами до його міністерства. І Державна виконавча служба не може нічого зробити. Бо цими рішеннями Булатов, якби він їх виконав, був би позбавлений можливості вимагати зі спортсменів гроші та підробляти документи про надання податкових пільг за проведення неіснуючих змагань. Тож якщо зараз Генпрокуратура не примусить цього «героя Майдану» виконувати судові рішення, які вступили в законну силу, залишиться лише один варіант – найняти снайпера.
Іншими словами, «майдануті» хочуть позбавити людей останньої легітимної можливості захистити свої права. Підозрюю, що в такому разі при наступному Майдані першими на ліхтарях буду висіти якраз «майдануті» і вже в другу чергу – усілякі булатови.
Сказане зовсім не означає, що свої повноваження, передбачені ст.ст. 19, 20 чинної редакції Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури виконують належним чином. Хто-хто а я міг би довго розповідати про те, що коять прокурорські чинуші, аби тільки не виконувати свої прямі обов’язки. Ба більш того, прокурори систематично зловживають цими повноваженнями й замість того, щоби перевіряти чиновників, намагаються «трясти» підприємців та влаштовують усілякі незаконні «прокурорські перевірки» з метою поповнення кишенькових фондів. Чого вартий один лише начальник Управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури м.Києва Ігор Альфредович Білецький – феноменальна постать, яку колишній генпрокурор Святослав Піскун привів у прокуратуру з лав податкової міліції.
Але якщо та ж Наталка Соколенко взяла б за труд почитати чинну редакцію Закону України «Про прокуратуру», то переконалась б, що Закон не тільки не дозволяє прокурорам «трясти» підприємців, але й чітко вказує, що органи прокуратури не повинні підміняти органи контролю. Тож якщо прокурори й безчинствують, то це відбувається не завдяки, а всупереч Закону України «Про прокуратуру». І тому завдання суспільства полягає не в тому, щоби позбавити прокуратуру функцій нагляду за правильним застосуванням законів державними службовцями, а, навпаки, зробити цю функцію пріоритетною та поставити її під громадський контроль.
Давайте на хвилинку уявимо, що мрія «майданутих» здійснилась і органи прокуратури перестали здійснювати «нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами». Запитання активістам Майдану – а хто, у такому випадку, буде контролювати додержання прав неповнолітніх (передусім, сиріт, вихованців притулків, дітей з проблемних родин)? Може, Наталка Соколенко з Єгоркою Соболєвим? – Сумніваюсь.
Чи інше запитання – до кого, у такому разі, скаржитись військовослужбовцям на порушення законності під час проходження служби? Послідовники пана Портнова пропонують, щоби солдати наймали адвокатів та судились з військовою частиною, вимагаючи дотримання норм харчового забезпечення чи умов збереження зброї. Цікаво, невже Наталка вважає, що це реально? При цьому «майдануті» не враховують один нюанс – до суду громадяни можуть звертатись виключно за захистом СВОЇХ прав та законних інтересів. Тож, якщо гіпотетичний військовослужбовець захотів би через суд примусити командира усунути порушення при обліку набоїв чи збереженні зброї, то він би отримав відмову в задоволенні позову, позаяк ці порушення ніякою мірою не стосуються суб’єктивних прав позивача.
Я давно й неодноразово пропонував «майданутим»: якщо ви вважаєте, що державних чиновників можна залишати безконтрольними, проведіть бодай один день у Приймальні громадян Генпрокуратури. Поспілкуйтесь з відвідувачами, почитайте їх скарги, спробуйте їм допомогти самі, якщо вважаєте, що прокуратура є зайвою. А ще краще – спробуйте зайнятись чимсь суспільно-корисним. Почніть хоча б з того, що приберіть з Хрещатика бомжатник.