•  

«Закриття сезону» по-полтавськи

0
  • apps/89acbc18a36b4baca94b2ce3cc9a9ffd.jpg
  • apps/dadcf0974f8642f8adafbc47fea6d6c8.jpg
  • apps/5a9994c1e73949bf85865b1561f76aa6.jpg
  • apps/4b590ad9e5cb4dfd88f79241b6b31828.jpg
  • /media/cache/53/5e/535e59dd2292d8a4e22e13a03d15c991.jpg
  • /media/cache/41/15/41150947a42c7ca96aff07c696e315f5.jpg
  • /media/cache/2f/67/2f67a2009b4840b409352d9d3a988146.jpg
  • /media/cache/d6/93/d693db5e41a72e4fb4155c8ab0944086.jpg


Хлопчина взяв автомобіль і разом з друзями прекрасно провів час, хизуючись своїм умінням керувати машиною. Та на ранок за ним прийшла… міліція. З’ясувалося, що Генка викрав авто і тепер мусить відповідати по закону. Однак його дівчина не кидає хлопця в біді: вона знаходить господаря «Москвича», який виявився відомим мотогонщиком Біломоровим, і розповідає йому про Генину пристрасть до техніки. Біломоров теж стає на захист хлопця і приводить його у спортивну секцію, де у юнака починається нове життя… 

Ось такою є зав’язка фільму «Закриття сезону», який вийшов на екрани радянських кінотеатрів у 1974 році. 40 років тому більшість епізодів цього фільму кіноматографісти студії ім. М.Горького знімали у Полтаві…

«Режисер дав маху: ми ж були брудними, а актори чистенькі…»

– Фільм знімався у Полтаві більше місяця, – розповідає учасник зйомок полтавець Анатолій Михальчук. – На той час у місті уже ось-ось мали здати в експлуатацію новий спортивно-технічний комплекс у Розсошенцях, який став кращим у Радянському Союзі. А у нас була команда зі спідвею «Лтава», яка теж була однією з кращих в СРСР. Тому саме наше місто кінематографісти й обрали для зйомок, а я і мої колеги-гонщики стали дублерами акторів. Спеціально для зйомок на мототрекові, збоку від трибун збудували спеціальний павільйон, де й відбувалися зйомки у перерві між заїздами. Разом з Анатолієм Петровичем ми дивимося сам фільм «Закриття сезону»… Ось і полтавський мототрек, зйомки у павільйоні… – Ось, зараз побачите! – вигукує Михальчук. – Я пройду повз камеру!... У шкіряній куртці, бачили? А тепер ще раз – це все по команді режисера. Бачу, як на очах ветерана навертаються сльози: «Оце ж таким я був тоді!..». – Щоправда, ми виконували усю так звану чорнову роботу, були дублерами акторів на трасі, а лаври, звісно, діставалися акторам. Накинеш пару кіл, а потім під’їздиш до павільйону і передаєш мотоцикл акторові. І далі його вже знімають крупним планом… Хоча режисер дав маху: ми після гонки були брудними, а актори ж чистенькі! Це вже потім лише на екрані помітили.

«Ми теж відчували себе акторами..»

– Ми ходили на мототрек як на роботу, оскільки за поданням кінематографістів усіх звільнили від основної роботи, – розповідає А.Михальчук. Нашою роботою якраз і стало кіно. Варто сказати, що це було не так легко, адже, аби відзняти той чи інший епізод довелося проводити по кілька заїздів, виконуючи усі забаганки режисера. Наприклад, створити «аварійну ситуацію» на трасі, адже там за сценарієм гонщик мав упасти. В цей його дівчина схоплювалася з трибуни, бігла до траси, виїздила швидка допомога. Це була складна сцена, адже режисеру весь час не подобалося як ми падаємо. Зрештою до фільму потрапив епізод, де я падаю, а ззаду налітає ще два гонщики і теж падають… Втім і платили нам на ті часи доволі непогано: 7.50 – за акторськими ставками. До речі, зйомки ці були складними і для самих «кіношників». Вони використовували для цього небачену тоді техніку – американський автомобіль «Форд» з 220-сильним двигуном, який би міг на великій швидкості їхати попереду мотоциклістів. У багажнику цього авто закріплювали спеціальними ременями… оператора і він таким чином усе знімав. Отже, йому теж доводилося несолодко!

– Але от у багатьох сценах можна побачити панораму стадіону і тисячі глядачів, які заповнили трибуни, де, як кажуть, яблуку ніде впасти… Це теж масовка? – Ні, глядачі були справжніми, – каже Анатолій Михальчук. – Творці фільму придумали цікавий хід: глядачів вони знімали під час мотобольного матчу між нашим «Вимпелом» і німецькою «Пумою». І не лише глядачів! У перерві матчу ми теж проводили «зйомочні» гонки, аби й глядачі потрапили в кадр. Бо на сам спідвей стільки народу не збиралося... Ну, а вже окремі сцени, пов’язані з небезпечними падіннями, знімали без глядачів на стадіоні, але вибирали такий ракурс, аби цього не було видно…У такий сценах, пам’ятаю, моїм партнером часто був Григорій Тютюнник. Загалом же в зйомках брала участь майже вся наша команда і навіть спідвеїсти з Рівного і Серпухова. Наш тренер Іван Вакуленко навіть потрапив до самого фільму: у сцені, де команди вишикувались перед заїздом чути як диктор оголошує: «Іван Вакуленко, Полтава!».

Світлану Світличну бачив, як бачу вас…»

«Закриття сезону» знімали у Полтаві не лише на мототреку у Розсошенцях. Так, у фільмі є епізод з гонщиками-циркачами. Люди старшого віку пам’ятають, що тоді досить популярними був атракціон «Гонки по вертикалі». Встановлювався своєрідний цирк-фапіто, монтувалася «бочка», в якій потім і їздили мотоциклісти. Щось подібне можна бачити у фільмі «Приборкання непокірної» з Кадочниковим і Касаткіною у головних ролях, але там мотоцикліст ганяє у металевій кулі. А от у фільмі, який так і називається «Гонки по вертикалі» специфіку «жанру» передано повністю. – У Полтаві на час зйомок така «бочка» стояла в районі нинішньої площі перед універсамом «Полтава» на Алмазному, – пригадує полтавець Євгеній Самойлов. – Це був діючий атракціон – не знаю випадково чи ні він з’явився у Полтаві саме на той час, а його поява співпала зі зйомками. Ми хлопчаками бігали туди дивитися це незвичне шоу. А от через дорогу спорудили декорації – «шматок» точно такої ж споруди, де теж знімали окремі постановочні сцени «Закриття сезону». У самому фільмі можна і нині впізнати окремі будинки вулиці 23 вересня…Там я вперше побачив і Світлану Світличну, яка після виходу кінокомедії «Діамантова рука» була улюбленицею всіх чоловіків Радянського Союзу. – А у фільмі «Закриття сезону» вона грала партнершу мотогонщика з атракціону, – додає А.Михальчук. – Приємна така жіночка і попри славу дуже проста у спілкуванні…

Сезон закрито

Коли фільм вийшов на екрани, полтавські кінотеатри кілька днів нагадували мурашники: у місті всі знали, що фільм знімався у нас, тому кожен волів подивитися кінострічку. Особливо ті, хто часто бував на мототреку, зокрема на матчі з «Пумою». Тож у кінозалах час від часу чути було вигуки: «О-о, так це ж ми там сидимо!». Що ж казати, ажіотаж був величезний.

…І ось пройшло 40 років! На жаль, заповнений ущерть глядачами мототрек у Розсошенцях тепер і справді можна побачити лише у кіно. Те, що відбувається там нині більше нагадує… фільм жахів, адже за останні 10-15 років спортивну споруду фактично «добили до ручки». В «робочому стані» залишалися лише сама адмінспоруда. Втім, якщо раніше тут був «штаб» мотобольної команди, то нині про мотобол тут ніщо уже не нагадує. До техніки ця споруда має лише опосередковане відношення, оскільки в боксах першого поверху різні приватні фірмочки орендують бокси для ремонту автомобілів тощо. А колись ще тут були не лише кабінети і роздягальні для спортсменів, а навіть і пристойний готель для команд-гостей. Ще в гіршому стані сам стадіон, де все, що можна вкрасти – вкрадено! Навіть від самих трибун залишилися лише бетонні підмурки… Молодь якщо й збирається тут, то лише, аби випити й закусити…

Одне слово, назва фільму стала реаліями сьогодення. Сезон і справді закрито. І, схоже, надовго. Але це вже, як кажуть, інша історія. До неї ми повернемося в одному з наступних номерів газети.

Павло ДОЛИНСЬКИЙ.

Фото з сімейного архіву Анатолія МИХАЛЬЧУКА.