Чи доведе языкъ до Києва? Хіба через Москву

Розпачливо-тужлива риторика «Сумної репліки» Леоніда Талалая нарешті отримала поміч у протистоянні загрозі стати пророцтвом – українці віднині мають Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Рядки нашого поета цей Закон кликали ще у минулому столітті, і наразі гудуть дзвоном:

Це суперечки не про мову,

Це дискутують в наші дні,

Чи треба всім обов'язково

Любити матір, а чи ні…

На жаль, новація номер 5670-д для багатьох виявилася неабиякою лякачкою. Переполошилися передусім російськомовні громадяни, котрих ЗаЖОп'а вперто називає більшістю. До відома фейкових лічил подаємо статистику провідних опитувальних агенцій: російською спілкуються 24 відсотки українців, обома мовами поперемінно, за нагоди – теж 24 відсотки, винятково українською спілкуються 50,5 відсотка краян. Не вірте, перелякані, брехні про уведення в Україні лише однієї мови – з'ясовувати, чия черга сміття винести, можете хоч на суахілі. Рекомендуємо російською – лише цей могучий язик пропонує для швидкої трансформації сварки у бійку багатоповерхові конструкції нецензурної термінології із зони бікіні.

Так, насправді Закон втрутиться у наше спілкування з державним чиновником, освітянином, журналістом, керівником гуртка художньої самодіяльності. Увесь служилий люд має піднатужитися і якось таки опанувати державною (українською) мовою. Але ж і натяку на категоричні заборони немає! Якщо пацієнт-угорець, громадянин України у своєму Береговому захоче розповісти про свої болячки сімейному лікареві російською мовою – рецепт еліксиру вічної молодості їм обом у руки! Аби допомогло.

Чергова лякачка: вже завтра доведеться викладати кровні за недотримання норм Закону. По-перше, Закон набуває чинності через два місяці після публікації і якусь копійку можна заощадити. По-друге, для лякливих передбачені перехідні періоди. Зокрема, випускники будуть складати ЗНО винятково українською лише у 2030 році. Часу достатньо для вивчення китайської.

Вороже налаштовані до нас і нашої мови маніпулюють також доступом українців до бога. Наскільки нам відомо, вседержитель – поліглот і вільно володіє усіма абетками на світі. Закон зобов'язує вірних ПЦУ зупинитися на одній з двох мов – українській або старослов'янській. Та й те, навіщо додавати ще й мовленнєвих клопотів тепер вже нашому богові?

Тим, хто з великого розуму зазіхне на україномовне лексичне довкілля, не загрожує ув'язнення. За лайку румунською, російською чи на ідиш у тролейбусі оштрафують. Тут, як на нас праведних, законодавець легковажить – нічого з тими шоуменами панькатися! Якби наша воля, етапували б порушників до всуціль україномовних сіл на вічне поселення.

Дамочки з українськими паспортами для блезиру, чиє існування пов'язане з російським серіальним милом, неабияк наполохані встановленням 90-відсоткової квоти на український контент у телеефірі. Заспокоюємо: ніяких проблем для поведених на телесмітті панночок закон не створює, збережено, на відміну від північно-корейських стандартів на теренах РФ, вільний доступ до YouTube з Facebook.

Дотримання Закону, передбачаємо, за традиційно нехлюйського ставлення нашого піплу до будь-яких спроб вивести його з-під дії совкових інстинктів, стане нелегкою справою. Тривале перебування народних мас у стані гвинтиків, коли правові кодекси підмінялися спершу сталінським Коротким курсом історії ВКП(б), а згодом – брежнєвськими «Малою землею», «Відродженням» та «Цілиною», має наслідком побутову відстороненість основного конституційного суб'єкта від власне Конституції. Принагідно нагадаємо вже колись коментоване: навіть ощасливлена додатковим вихідним днем нова історична спільнота – радянський народ – просто не розуміла, що вона мала святкувати 5 грудня. А чи нині хтось насмілиться порівняти всенародну ейфорію американського Дня подяки чи французької річниці зруйнування Бастилії з нашим 28 червня?

Становище ускладнилося пандемією позе!леніння, яка плісняво накрила усі регіони країни за винятком Львівщини. Базові соціо-етнічні засади державотворення щодо «віри, мови і армії» були дошкульно-непристойно висміяні у кращих традиціях квартального гумору з підворіття. Зауважимо, що лише за одне привселюдне порівняння розперезаним вседозволеністю шоуменом вітчизни з повією будь-яка цивілізована громада убуцегарила би того святотатця щонайменше на термін президентських повноважень. А коли б виявилися обтяжуючі обставини родинної відданості руськомірським цінностям? На заштатних Берегах Слонових Кісток за образу пальми біля намету вождя зубоскальця з'їдають на сніданок.

Натомість, наші три чверті електорату пащековитого українофоба обирають вождем. Хоч ніким і ніколи ще не була спростована істина – людина робить лише те, на що здатна. Вище голови не скочиш. А думкою багатіє дурень.

Шкодуємо вкотре, що до цього сегменту невибагливих виборців тепер відносимо і недавніх однодумців, котрі свій патріотизм, як виявилося, не поширювали далі рукава вишиванки.

Особливої ваги набуває професійна діяльність масових інформаторів. Знаєте, успадкована і набута суржиковитість краян вже якось і не дістає нашу радикальну націоналістичну душу. Слобожанську бабцю з її огурцями і куда ти пошов вибачимо.

Ще раз. Маємо постати принциповими і уїдливими зоїлами у поцінуванні лексичного доробку майстрів аудіо та відео засобів. Отут неорана нива! Інколи терпець уривається! Ніби ж і розумні, і начитані, і досвідчені наші професіонали. Але Микола Вересень чомусь «правим» вважає популіста, гостя «Прямого», хоч той очевидно лівий і ніколи не мав і не матиме рації. Усі телеведучі наввипередки підводять підсумки, ситуацію рахують нормальною і сидять на протязі. Чи проклятущі національні завидки заважають метрам мікрофону і телеекрану дослухатися до Олександра Авраменка та врешті-решт утовкмачити собі елементарне: ваша правда і маєте рацію, а не правий; підсумки лише підбивають, а не підводять їх під монастир; порушника Зеленського за демонстрацію бюлетеня притягли до відповідальності згідно зі статтею, а не згідно статті. Коли тітка на базарі уточнює, що курку на продаж зазвичáй патрає дядько, ми мусимо бути вдячними їй за відновлення українського словникового запасу і, нехай вже, не станемо доскіпуватися до наголосу, але відомому спортивному коментатору слід би затямити, що Циганков атакує зазвѝчай з правого флангу.

Та, дивись, три-чотири шкільні випуски питомо доточать лави знавців рідної мови і норми прийнятого Закону запрацюють на ужитковому рівні. Суржиком, сподіваємося, будемо кепкувати з недолугого кварталу-73 та за веселої нагоди здіймати одне одного на кпини.

Мовою – співати, молитися, освідчуватися, величатися, благословляти, каятися, напучувати, печалитися, прощати, мріяти. Жити.

Вадим Демиденко