Чому деяким полтавцям важко влаштувати дитину до першого класу
Знайома днями клопочеться: цього року дочці іти до школи у перший клас. Звичайно, це навантаження чи абияке на гаманець, - киваю із розумінням. Проте виявляється нині дитину записати до школи не так просто.
Знайома іронічно розповідає: в перший рік після народження не встигла доньку записати до дитячого садочку, як до неї в квартиру завітали представники школи і самі запропонували записатися до них на навчання (вона тоді не поточнила, чи приходили педагоги цілеспрямовано до неї, чи випадково завітали. Одного разу і до нас у двері дзвонили і запитували чи є діти шкільного віку).
Так от , тепер , коли прийшов час іти за знаннями, у тій школі, де так гостинно прочиняли двері, розводять руками: ми не гарантуємо, що в нас буде вільне місце для вашої дитини. А вся справа в тому, що у травні вийшов новий Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів, затверджений Міністерством юстиції. Закон визначив, що кожна дитина має гарантоване місце в школі за місцем проживання. А моя знайома не з міста - у свій час приїхала із села на навчання і після здобуття освіти залишилася працювати в Полтаві за фахом. Як більшість тих, хто змушений їхати із села до міста, аби мати хоча б роботу, полтавської реєстрації вона не має. На квартиру, на жаль, у наш час чесною працею не заробиш. На оренду квартири угоди немає. Адже полтавці житло здають переважно неофіційно, щоб не сплачувати податки. Тож виходить , що документально підтвердити місце проживання мама не може. І дитину до школи зможуть зарахувати тільки тоді, якщо залишаться вільні місця після прийому документів від усіх, так би мовити, «приписаних на районі».
Хоча ми пам’ятаємо, що є ще підготовчі курси до школи для п’ятирічок. Так от, моя знайома мама добросовісно туди відводила дитину цілий рік і при цьому її увесь цей час запевняли, що до школи зарахують. А тут новий закон , як грім серед ясного неба.
Хтось скаже, нехай навчається за місцем реєстрації. Так би мовити, там, де живуть у селі дідусь і бабуся. Шановні мої! Звичайно, зараз часи важкі і життєві ситуації є різні, та й люди теж. Але покажіть мені адекватну маму, яка кине своє дитя у такий важливий період бабусі чи дідусеві, а сама житиме для роботи в місті. Я б не змогла. Моя знайома теж. А ще не забувайте про численні соціальні служби. За першої анонімки, що дитина живе без батьків, до вас навідаються контролери та інспектори. І ще не зрозуміло, чим закінчиться така ситуація. Тож це не варіант.
Який вихід у моєї знайомої? Чекати 1 червня, коли оприлюднять списки усіх , кого зачислили, і сподіватися, що залишиться місце для них. Звичайно, я думаю, що її зарахують. Адже є ще сусідні школи, в якійсь та знайдеться місце. Але з іншого боку, в нас у державі законом передбачено, що кожен має право на безкоштовну освіту (стаття 53 Конституції України). І відмовляти у цьому – це пряме порушення Конституції. За це можна подати і до суду.
І на противагу цій ситуації– інша. На заробітки до Польщі минулого літа у серпні виїхали знайомі всією сім’єю: чоловік, дружина і 6-річний син. До першого класу закордонної школи дитину влаштували без жодних проблем. Єдине, що повинна визнати при цьому, сім’я житло орендує офіційно і є відповідна угода. Але знову ж , її пред’являти ніхто не вимагав.
Висновок напрошується сам: або ж у нас як завжди поспішили ввести Новий порядок зарахування..., не продумавши багатьох деталей і нюансів, або ж його ввели не задля подолання корупції, а задля її укорінення. Я більше ніж упевнена: багатьох першокласників віддаватимуть батьки ,як і раніше, до тих шкіл, до яких вони забажають. І для цього вишукуватимуть не лише законні, а й незаконні шляхи. Тут мимоволі згадуються рядки пісні: «Нынче в школе первый класс хуже института…».
Олеся Вакуленко
