•  

Держава самоусунулась від допомоги важкохворим українцям

330
Держава самоусунулась від допомоги важкохворим українцям

Саме так можна охарактеризувати позицію Міністерства охорони здоров'я.

Держава самоусунулась від допомоги важкохворим українцям

Адже саме ця державна структура має опікуватися збереженням життя українських громадян. Але поки складається враження, що основна функція МОЗ - влаштовувати флеш-моби та лобіювати інтереси бізнес-структур. В принципі, не дивно, адже в.о. міністра Уляна Супрун оточила себе цілою когортою радників - представниками громадських організацій та благодійних фондів, які існують за рахунок грантів, які називають себе «пацієнтськими організаціями», але зовсім далекі від проблем тих самих пацієнтів.

Українське законодавство гарантує кожному українцю оплату лікування в зарубіжних клініках, якщо необхідну медичну допомогу не можуть надати українські лікарі. 99% випадків - це трансплантація органів та тканин.

Попри те, що:

- з 1999 року в Україні діє Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» (N 1007-XIV),

- у 2000 році Постановою Кабміну затверджено перелік державних та комунальних закладів охорони здоров'я і державних наукових установ, які мають право провадити діяльність, пов'язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині,

- в Україні існує Координаційний центр трансплантації органів, тканин і клітин Міністерства охорони здоров'я України,

- у 2010 році створена структура "Всеукраїнський реєстр донорів гемопоетичних стовбурових клітин",

- з 2000 року чинним є Наказ МОЗ про «Порядок узяття, зберігання і використання кісткового мозоку»…

Попри все це, операції по трансплантації в українських медичних закладах - рідкість. Назбирається пару десятків операцій по пересадці органів від померлої людини (а законом це НЕ заборонено), дитяча лікарня ОХМАТДИТ проводить лише родинну трансплантацію кісткового мозку, а Київський центр трансплантації не робить, навіть, родинної ТКМ дорослим (тільки аутотрансплантацію).

І ось єдине, що залишається - шукати порятунку за межами держави. По закону, все це має оплатити державний бюджет. На практиці - головне завдання МОЗ економити державні кошти. Тому пацієнтів ставлять у таку ситуацію - очікуючи помирай, або збирай кошти через волонтерів.

Профільний заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський постійно соромиться просити грошей у Мінфіну та депутатів, подає неправильні розрахунки по потребам державної програми. Родичам важкохворих доводиться самотужки вивчати законодавство, Бюджетний кодекс, ходити на всі засідання медичного та бюджетного комітетів ВРУ, конфліктувати із МОЗ та їхніми прибічниками щоб врятувати своїх близьких. Замість того, щоб бути поруч зі своїми дітьми, батьки оббивають пороги Міністерства охорони здоров'я, Уряду, Верховної Ради. За це радники Уляни Супрун часто критикують цих батьків за таку надокучливість. Але хотів би я подивитися, як ці лобісти будуть себе вести у подібній ситуації. До того ж, коли деяких із нинішніх радників не підпускали до МОЗу, вони й самі неодноразово влаштовували акції протесту під Кабміном. Тепер же спокійно себе почувають у стінах міністерства і вже не бачать сенсу мітингувати.

Зараз МОЗ активно використовує гасло, яке вперше ми проголосили 12 липня цього року під Кабміном. «Ми хочемо жити» - із таким закликом тоді ми вперше зібралися і родичі важкохворих вперше побачили один одного в «реальному житті» (до цього було лише спілкування у соцмережах). Тепер із таким же гаслом МОЗ влаштовує перформанси під парламентом, щоб змусити депутатів проголосувати за медичну реформу. Шкода, що ще 12 липня МОЗ та дотичні до МОЗ організації не вийшли на підтримку Івана Цапука, Наталки Ященко, Ігоря Остапчука, Наташі Єлагіної, Давида Балана та ще десятків інших, хто потребує допомоги від держави…. Замість цього, вже більше місяця МОЗ не подає бюджетного запиту до Кабміну стосовно потреби додаткового фінансування в розмірі 336 мільйонів. І у той же час, подає розрахунки на фінансування програми «Лікування українських громадян за кордоном» на 2018 рік, де вказує суму вдвічі меншу від реальної потреби - 389 мільйонів гривень замість необхідного мінімуму 720 млн грн.

Також зазначу, що трансплантологія в Україні розвивається тільки на словах. На наступний рік МОЗ просить 112 мільйонів гривень на розвиток цієї сфери медицини. Але вперто замовчує, на що ж будуть витрачені ці кошти. На запит, який я робив, як голова ГО «Національний рух «За трансплантацію», надати статистичні дані та паспорт бюджетної програми, за підписом Лінчевського надійшла відповідь тільки на перше питання. Програму, під яку бюджетом України виділяють 112 мільйонів поки не надали.

У профільних лікарів є усі необхідні прорахунки, що ж потрібно, щоб трансплантологія в Україні все ж запрацювала. Це можна зробити і без змін законодавства. Але ж, чи потрібно це державі?

Усі ці дії можуть говорити тільки про одне - і міністерстві охорони здоров'я не зацікавлені ні у порятунку українців зараз, ні у розвитку української медицини. Хтось може назвати мене ворогом Супрун, противником реформи. Але тут мова не про законопроекти, які зараз має розглядати ВР. Мова про життя тих дітей та молодих українців, які вже зараз потребують не абстрактних роздумів «на тему», а цілком реальних речей - жити. І життя цих людей залежить не лише від парламенту, а й від того, наскільки МОЗ захоче «вигризати» кошти, щоб врятувати людей…

Юрій Андрєєв

Відділ моніторингу,

Останній Бастіон

Коментарі