•  

До кременчуцької толоки – із заздрістю

660

Кременчук авторові імпонував здавна. Ще з тих благословенних часів, коли у процесі формування нової історичної спільноти так багато важили пролетаріат з АвтоКрАЗ'ом. Навіть амбітні претензії наших трохи трачених снобізмом наддніпрянців на роль першого міста в області сприймалися як логічний вияв лідерського індустріального креативу. Було з чого копилити носа. І є. Онде й на світлині: «Майбутнє підмітаємо разом».

Авжеж, й Ворсклу з Дніпром не порівняти – як засвідчив спостережливий Микола Васильович, спроби долетіти хоч би до середини останнього вдавалися лише окремим пернатим відчайдухам, а наявність упорядкованої набережної у Кременчуці рівняє місто з Парижем на Сені, Лондоном на Темзі і Будою з Пештом на Дунаї. Дивитися на полтавську Ворсклу з мосту перед Південним вокзалом й по сьогодні уникають не лише естети.

Замальовка викликана враженнями від недавніх відвідин Кременчука. Ви б, люди, бачили, як наддніпрянський мурашник чепурив своє постзимове місто! Здавалося, усе до ноги старе і мале населення гребло, фарбувало, визбирувало, щось монтувало, пиляло, збивало, мило і білило. Знаєте, підстаркувата душа учасника спільного з вождем перенесення обаполів у Московському депі Сортувальному аж сплакнула…

35 тисяч кременчужан 20 квітня вийшли на грандіозне (епітет доречний, бо з подачі тамтешніх ЗМІ тягне на характеристику репетиції світової революції) прибирання свого ай лав Кременчук. Цю загальноміську весняну толоку із фінальним братанням дворів, виступами аматорських хорів і доречною чаркою з кулішом кременчужани зробили традицією. Тому не лише прогулянка прибраною і оздобленою дніпровською набережною з діючими атракціонами викликає у полтавця параліч естетичних рецепторів від порівняння із вбого-нудотним животінням нашого полтавського культурно-відпочинкового гетто – парку «Перемога». Зазирніть до будь-якого кременчуцького двору – тут відпрацьовані автошини стали лебедями, там на дереві примостилася русалка, тут на розмальованому чумацькому возику в'їжджає увесь бременський квартет, там… Неймовірно, але біля кожного під'їзду – урни для сміття!

Гаразд, визнаємо, що архітектурно-оздоблювальному штату мерії обласного центру бракує творчих навичок, мамаєвська українофобська епоха суттєво обкарнала почуття прекрасного. Але ж оголосити загальноміський суботник чепурунів з конкурсом на кращий двір, музикою і кульками міг би й пан Шамота. Попіаритися на різдвяній електриці від млинзаводу увесь цвіт української соціал-демократії до Полтави злітався, вождь особисто грався рубильниками, а на однозначно суспільно-корисну справу чиновного завзяття не вистачає.

Якщо нам вдалося роз'ятрити патріотичні рани співмешканців «духовної столиці», лопату і граблі вам, шановні, у руки. Перед акцією бажано походити попід руїнами Кадетського корпусу і спортивної школи ім. Шемякіна через дорогу задля усвідомлення високої причетності до гучних, але поки що пшикових потуг місцевих младосвободівців Матвійчука з Ямщиковим прилаштувати залишки колишньої окраси середмістя у чиї-небудь руки. Доречним буде й стихійний мітинг під вікнами коаліційної міськради для з'ясування вже й чи не одвічного полтавського запитання: якась влада здатна на елементарну відповідальність за місто?!

Щоправда, якщо на толоку до Полтави підтягнеться ще й пан Каплін із сокирою, з клоунадою буде явний перебір – достатньо президента.

Заспокоює те, що наразі лідерові полтавського популізму дорубуватися до влади потреба відпала, мерські двері ногою відчиняються – там всі свої.

Вадим Демиденко

Коментарі