•  

Канонізація святого Петра Панамського

880
Канонізація святого Петра Панамського

Доки молода й наївна журналістська поросль лає кляту цензуру та проводить нечисленні, але метушливі акції на захист свободи слова, трудівники пера старшого покоління лише мружать очі й мовчки усміхаються. Бо коли чесні та непідкупні українські журналісти влаштовують ходу з вимогою, щоби Адміністрація Президента припинила тиснути на власників телерадіокомпаній, це не просто смішно. Це викликає гомеричний регіт, особливо якщо знати, що в цей момент власники на всі заставки торгуються з владою за місце під сонцем.

До речі, до уваги протестантів: колекція медіа-ресурсів, що обслуговує Адміністрацію Президента, ось-ось має поповнитися справжнім діамантом. Оскільки власник «5-й каналу» Петро Порошенко завдяки всім цим протестам вже очікує призначення на посаду Міністра економіки України – за квотою від НУНСівських «тушок», що влилися в парламентську коаліцію й тепер зазіхають на корито комуністів.

Між тим, ґвалт стоїть над степами України: то журналісти волають про утиски від клятої Адміністрації Президента. От тільки віриться в це чомусь не дуже. Ні, не в тому розумінні, що Україна перетворилася на оазу свободи слова, Боже збав. Свобода тут і не ночувала. А в тому сенсі, що, буцімто, хтось на власників ЗМІ тисне. Та вони, ті власники, ночей не досипають, тільки й мріють, як би було б здорово, щоби з Адміністрації Президента їм якийсь «темник» надіслали. Щоби в Адміністрації побачили, як вони, власники, запопадливо вказівки з гори виконують, як люблять владу, а головне – себе у владі… А Банкова все не шле та не шле…

Дійшло вже до того, що, наприклад, Андрій Деркач, олігарх і народний депутат від Партії Регіонів, тривалий час сам, власноручно (!), добирав і редагував новини для випусків свого радіо «Ера», скуштувавши нелегкий хліб редактора. Все чекав, коли ж з АП почнуть «темники» надходити. Не дочекався. Бо навіть фахівця з «темників», виписаного з Москви Ігоря Шувалова, конкуренти Деркача з телеканалу «Інтер» перехопили. І тепер власник «Інтера» Валерій Хорошковський ходить, як Д’Артаньян, радіючи придбанню, так би мовити, «модератора інформаційної політики каналу», а Деркач – як остання Мостова самотужки змушений унюхувати, куди дме вітер.

Ну, і хто, питається, на нього, героя Майдану, тисне? – Бо, може, кому й призабулося, але Андрій Деркач – це той самий лицар свободи слова, що в листопаді 2004-го поруч з Ющенком і Тимошенко мерз на сцені Майдану, скандуючи «Бандитам – тюрми!» і «Разом нас багато». У помаранчевому шарфику. Щоправда, нині свої р-р-революційні фотографії Андрій Леонідович з власного сайту прибрав, але в нас, як казав герой Ільфа та Петрова, «усі ходи записані». Будь ласка.

А ось Петру Порошенкові, також олігарху й також героєві Майдану, пощастило більше. Його потуги були помічені. Та й як не помітити заповзяття телемагната, якщо він став торувати доріжку до президентського серця безпосередньо через заступницю керівника АП Анну Герман?

Скаржаться колеги з «5-го каналу» (зрозуміло, пошепки), що Анна Миколаївна регулярно до них на чай приїздить. І що після кожного такого чаювання або якась занадто популярна програма закривається, або сумнівна тема з ефіру знімається, або оголошується перелік політиків і громадських діячів, яким забороняється безплатно з’являтися в студії «Каналу чесних новин». Більш того, недоброзичливці стверджують, що з березня місяця пані Герман навіть деякі сюжети перед виходом в ефір переглядає. На правах, так би мовити, експерта з благонадійності.

А я так думаю, що в приміщеннях заводу «Ленінська кузня», де «5-й канал» розташувався, діє суворий пропускний режим. І що з власної волі туди ще жодна людина не пробралася, у тому числі й заступник керівника АП – лише на запрошення. І ще я думаю, що це невід’ємне право власника ЗМІ – запрошувати на консультації будь-якого «редактора на громадських засадах», хоч Герман, хоч того ж Шувалова. І що говорити при цьому про цензуру чи якийсь так тиск на власника телеканалу, м’яко кажучи, не коректно. Бо для Порошенка – це велика честь, що до нього самі пані Герман їздять і вносять корективи в редакційні плани. Це, може, для журналістів телеканалу образливо, а для їх хазяїна – іменини серця.

Можливо, доля не було б настільки прихильною до Петра Порошенка, і, взагалі, можливо, він би після інавгурації нового Президента не інтерв’ю б роздавав, а з меню Лук’янівського СІЗО знайомився, якби б не наявність у нього такого рятівного активу, як «5-й канал». Під кого тільки Петро Олексійович не підкладав свій «Канал чесних новин» — і під Ющенка, і під Тимошенко, дійшла ось черга й до Януковича. І кожного разу – з чималим кар’єрним зиском. З чого можна зробити висновок, що «чесні новини», на відміну від просто новин, цінуються значно дорожче.

А не було б напохваті в олігарха журналістського колективу, який завжди можна випустити з криком «Ґвалтують!», Петру Олексійовичу зараз би пригадали, як він 1 квітня 2005 року, будучи секретарем РНБОУ, викликав до себе голову Донецької обласної Ради Бориса Колесникова. Ну і, так би мовити, став «проявляти цікавість» до безкоштовного придбання акцій двох телекомпанії – ТРК «Україна» та НТН. А коли Колесников відповів, що ці активи не продаються – ані за гроші, ані за добре слово, то вже 6 квітня опинився на тюремних нарах.

Борис Вікторович не з тих людей, які дарують кривдникам такі сюжети. Але що він може вдіяти? – Якщо зараз навзаєм порушити кримінальну справу проти Порошенка, негайно в усі акредитовані в Києві посольства полетять телеграми від журналістської спільноти з зойками про утиски свободи слова. Голодний журналіст – страшна сила. Але журналіст ситий – це просто якась нейтронна бомба, яка нищить усе живе навкруги, залишаючи лише матеріальні цінності.

А порушувати справу, між тим, є за що – достатньо лише пригадати вибрики Порошенка в бутність керівником РНБОУ в 2005 році. Сподіваємось, тодішній Голова Вищого господарського суду України, а нині – скромний народний депутат від Партії Регіонів Дмитро Микитович Притика, пригадує, що саме він розповідав у 2005 році в інтерв’ю «Обозревателю» про свого першого заступника Миколу Хандуріна та його патрона Петра Порошенка?

Більш того, Секретар РНБОУ Порошенко свого часу навіть вимагав від Генпрокуратури порушити кримінальну справу проти автора цих рядків через наші публікації про Хандуріна – «за втручання в судову діяльність». Щоправда, про утиски свободи слова я тоді крик не здіймав, і акції протесту під Секретаріатом Президента не влаштовував, а просто в черговий раз обсміяв Порошенка в тому ж такі «Обозревателе»…

А легендарний пан Івченко, якого Петро Олексійович поставив керувати судовою реформою в Україні? Після нашої публікації, у якій ми намагалися порахувати всі судимості порошенківського «реформатора», того Івченка Генпрокуратура, пригадується, навіть оголосила в розшук.

А скандальна зацікавленість Петра Олексійовича в не менш скандальному будівництві «висотки» на дніпрових кручах?

А, м’яко кажучи, сумнівний бізнес на молдовських теренах?

На цьому тлі просто взірцем законослухняності виглядає Порошенко-старший, батько власника «5-го каналу», якому наш герой начебто передав начебто в керування свої активи, і якій у молодості похлебтав чимало тюремної баланди за розкрадання в особливо великих розмірах.

Тож і кажемо: за нового режиму Петро Олексійович цілком міг би піти по стопах свого батька й відправитися в ті місця, звідкіля небо виглядає в клітинку. Але хто ж його, надію української нації й опору свободи слова, посадить? А тут якраз пертурбація парламентської більшості намітилася – нові «тушканчики», що перебігають під крило Партії Регіонів з «Нашої України – Народної Самооборони», і собі захотіли представництво в Уряді мати. Бачте, їм мало тих грошей, які вони за перехід до коаліції одержали.

Янукович, у принципі, не проти – жадібність і нахабство комуністів, які отримали «на кормлєніє» Державну митну службу, Міністерство економіки, а також кілька хлібних посад в інших міністерствах і відомствах, перейшли всі межі розумного. Особливо скандальною є ситуація навколо Мінекономіки, на керування яким комуністи абсолютно несподівано висунули Василя Цушка – людину, яка ніколи не мала жодного відношення до комуністичних афер і яка взагалі не здатна щось вкрасти.

Як подейкують у кулуарах Верховної Ради, Симоненко запропонував Цушка на міністерську посаду з точно таким розрахунком, з яким бояри в 1613 році обирали на царство 16-річного Михайла Романова: «Мишко молодий, розумом не вийшов…». Планувалося, що два вожді українського пролетаріату Симоненко й Ткаченко під орудою легендарного НарДепУка Антона Яценка, який недавно прикупив Компартію України, швиденько перетворять Мінекономіки на аналог Тендерної палати – знаменитого мафіозного утворення, за допомогою якого Яценко й Ко вимутили десь біля 2 мільярдів доларів на держзакупівлях. А відповідати за все, за задумом пройдисвітів, мав би Василь Цушко, який, як сподівався Яценко, не зрозуміє, що йому будуть підсовувати на підпис.

Перший місяць все йшло, начебто, за планом: Яценко фактично керував Міністерством економіки, роздавав вказівки підлеглим Цушка, приносив на підпис заступникам міністра підготовлені на стороні документи й домагався призначення своїх людей на посади. Більш того, після того, як Янукович на пропозицію Цушка наклав вето на розроблений командою Яценка Закон про державні закупівлі, «тендерники» такі протягнули свої поправки до нового варіанту цього Закону, який був прийнятий Верховної Радою та підписаний Президентом без урахування позиції Мінекономіки. Ходять вперті чутки, що Яценкові вдалося це зробити завдяки підтримці з боку віце-прем’єра Сергія Тигіпка, якому спритний шахрай пообіцяв власну фракцію у парламенті з числа двох десятків перекуплених ним депутатів з фракції БЮТ.

Яким же було розчарування «тендерної мафії», коли вони, нарешті, усвідомили, що за простецькою зовнішністю «Васі з водокачки» насправді ховається досвідчений політик з залізобетонним характером, багаторічним досвідом роботи на посаді заступника Комітету Верховної Ради з питань банків і банківської діяльності, губернатора ду-у-же специфічної Одеської області й міністра внутрішніх справ.

Як тільки комуністи виконали свою історичну місію й проголосували за Закон України «Про державний бюджет на 2010 рік», Цушко відбуцкав Яценка по фізіономії прямо в себе в кабінеті й вигнав афериста з Мінекономіки копняками під зад. А Прем’єр Азаров, до якого Симоненка побіг скаржитися на некерованість міністра, таку позицію Василя Петровича не тільки схвалив, але ще й виступив з легендарною вже промовою про «кровосісів», що намагаються присмоктатися до державного бюджету.

Зрозуміло, що це Яценка не зупинило. Бачачи, як комуністи, по мірі надходження до парламентської коаліції нових «тушок», втрачають свій вплив на Президента та Уряд, Яценко став шукати інші варіанти прибрати до рук Мінекономіки. Переговори з Миколою Мартиненком і Давидом Жванією пройшли успішно, і тепер «любі друзі» вкупі з Тигіпком взялися за Януковича, умовляючи його віддати українську економіку на поталу «тендерній мафії».

Взагалі-то, в Януковича менш за все болить голова за доходи Яценка й той же Цушко на посаді міністра економіки Партію Регіонів влаштовує значно більше, аніж Порошенко з його сумнівною репутацією та ще більш сумнівними друзями. Але в Порошенка є непідкупний «5-й канал», а на носі – вибори до місцевих органів влади…

А якби журналісти не влаштували б колотнечу навколо «тиску влади на ЗМІ» — ганяла б та влада Порошенка, як хорти зайця, а «Канал чесних новин» , цілком можливо, відійшов би Борису Колесникову в якості сатисфакції за чотири місяці ув’язнення. І в цьому випадку, напевно, редакційний колектив чесно оголосив би про зміну власника та нові інформаційні пріоритети, а не робив би з обличчям незайманої панянки вигляд, начебто «5-й канал» — це не будинок розпусти, а лише невинний атракціон з перевдяганнями.

Одне радує: на новій посаді Петро Олексійович матиме змогу частіше бачити заступника керівинка Адміністрації Президента Андрія Портнова, який у листопаді 2005 року, вражений неймовірними чеснотами Секретаря РНБОУ, разом із своїм компанйоном по адвокатскій діяльності Сергієм Петрашком подав до суду позов до Держкомітету в справах релігій, вимагаючи вжити заходи до прижиттєвої канонізації Порошенка. Позов тоді по суті розглянутий так і не був, тож є сподівання, що зараз, на хвилі так званої «судової реформи», у тітьонки Феміди дійдуть до нього руки (наприклад, за нововиявленими обставинами) і одночасно зі вступом на посаду міністра економіки Петро Олексійович таки буде проголошений святим чи навіть святим мучеником.

Можливо, нині Андрій Володимирович і шкодує про ту свою давню витівку. Хоча, як на наш погляд, він належить до числа людей, які ні чому не вчаться й ні про що не шкодують. Тож сподіваємось, що й він з задоволенням прочитає свій процесуальний витвір, який ми подаємо нижче.

В ім’я Порошенка-отця, Порошенка-сина й духу «5-го каналу» амінь.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»


У Шевченківський районний суд м.Києва

Позивачі: Портнов Андрій Володимирович

04212 м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, 13а, кв. 58

Петрашко Сергій Ярославович

04070, м. Київ, вул. Волоська, 50/38, оф.2

Відповідач: Державний комітет України

у справах релігій

01 601 м.Київ, вул.Прорізна, 15

Третя особа

на стороні

позивачів: Порошенко Петро Олексійович,

01021 м.Київ, вул.Грушевського, 9, к.27

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Позивачі є громадянами України, а отже володіють усіма правами, які гарантує громадянам Конституція України.

Зокрема, згідно ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. І хоча діяльність церкви відділена від діяльності держави, на сьогодні підняття рівня духовності набуває, на думку позивачів, все більшого значення, зокрема, з огляду на напружену ситуацію щодо релігійних протистоянь у світі.

У цьому контексті надзвичайно актуальним є відродження давніх християнських традицій українців. Зокрема, для православної християнської традиції поширеною була канонізація святих. Святі завжди є прикладом досконалості, мужності, незаплямованого бачення вічного змісту життя для себе та усього світу.

Сьогодні для України наступив непростий період, так би мовити «смутні часи», і лише широкі рамена небагатьох істинних захисників держави стримують наступ ворожих країні сил. Однією з таки особистостей є Петро Олексійович Порошенко (третя особа), який не лише є ревносним християнином та захисником віри і вітчизни, але й усією своєю діяльністю укріплює віру в інших співгромадянах.

На думку позивачів, третя особа заслуговує на прижиттєву канонізацію в якості святого, а то й святого мученика. При цьому позивачі виходять з наступного.

Християнська традиція встановлює ряд критеріїв, яким повинен відповідати кандидат у святі. Третя особа, на думку позивачів, відповідає усім цим критеріям, крім таких, як мученичеська за віру смерть та чудотворіння від мощів святого. Многая літа шанованій третій особі та побажання, аби він як можна довше цим двом критеріям не відповідав.

Однак, цілий ряд ознак дозволяють ідентифікувати Петра Олексійовича Порошенка, як перманентного святого з усіма витікаючими звідси наслідками.

Так, одним з таких критеріїв є віра Церкви у святість подвижника. На думку позивачів, усім церквам України відомі благоугодні діяння третьої особи, а отже у них в принципі не може виникати сумнівів щодо святості третьої особи. Тим паче, що Петро Олексійович у всіх своїх інтерв’ю посилено підкреслює відданість християнським цінностям, а території безпосередньо наближені до святих Печер неодноразово відчували блаженний дух третьої особи.

Також критерієм є муки за віру, яких пан Порошенко зазнав немало. За нас, простих громадян, терпів він муки коли мужньо захищав вільне підприємництво від нападок нечистої влади блюзнірів, чисто і безкорисливо борючись проти переслідувань представників малого та середнього бізнесу — ВАТ «Луцький автомобільний завод», ВАТ «Судноремонтний завод «Ленінська кузня», АКБ «Мрія» тощо.

Уваги заслуговує і жертовна робота третьої особи в бюджетному комітеті ВРУ, яка і сама по собі є стражданням, враховуючи кількість недоброзичливців та й просто єретиків та атеістів у цьому органі. А тим більше страждання, якщо особа (як Петро Олексійович) є керівником бюджетного комітету та просуває прогресивні бюджетні норми в законодавство України попри супротив сил темряви та інших провладних фракцій.

А боротьбу з невірними під час виборів Президента України в 2004 році позивачі взагалі вважають сагою про воїна світла. Петро Олексійович протистояв один озброєним загонам влади єретиків — яскравим підтвердженням чому було протистояння під приміщенням та у приміщенні ЦВК, коли Петро Олексійович мужньо боровся із охороною приміщення, членами ЦВК, народними обранцями. Більше того, навіть з предметами обстановки ЦВК, наприклад з дверима, за якими відбувались діла неправедні, боровся Петро Олексійович.

Ми вважаємо, що третя особа, яка є істинним християнином та, поза всіляким сумнівом, керується принципами несупротиву злу насиллям та любові до ближнього, зриваючи одяг з народного депутата чи виламуючи двері, не могла не зазнавати надзвичайних страждань, однак при цьому мужньо продовжувала боротьбу за віру.

Також одним із критеріїв канонізації є чудотворіння, вчинювані святими, великі заслуги перед народом.

Аналізуючи героїчну діяльність третьої особи в різноманітних сферах та галузях людських умінь і знань, можна чітко прослідкувати відповідність пана Петра Олексійовича цим критеріям.

Одне лише перепрофілювання ВАТ «Ленінська кузня» з виробництва кораблів на виготовлення казанів, лиття і розмаїтих пристосувань вже гідне вважатись чудом. В той же час створення 15 000 нових робочих місць, як зазначав сам Петро Олексійович в інтерв’ю БіБіСі та багатомільйонні інвестиції в таку стратегічну галузь української економіки, як кондитерська, практично безкорисливе сприяння економічному розвиткові нашої держави, на думку позивачів є заслугами перед народом. Причому одночасно і чудом, адже це непосильне завдання для простого смертного. Позивачам годі уявити, в який спосіб Петро Олексійович зумів створити таку кількість робочих місць, поєднуючи одночасно суспільно-політичну та парламентську роботу, службу в Раді національної безпеки і оборони та зайняття бізнесом.

Наступним критерієм канонізації є добропорядне, праведне та святе життя. Яким може бути життя людини, яка з 80-х років відвідує церкву, незважаючи на гоніння радянської влади щодо християн? Більше того, пам’ятаючи про те, як тяжко багатому попасти в рай, третя особа добровільно позбулась всього належного їй майна, передавши його в управління відомій аудиторській компанії, чим повністю позбавила себе впливу на комерційну діяльність під час державної служби.

Таким чином, третя особа перемогла смертний гріх жадності. В інтерв’ю УП за 03.10.05 третя особа гідно та правдиво стверджує – «ні однієї хвилини свого перебування при владі я не займався бізнесом».

Це торкається й широкої міжнародної діяльності Петра Олексійовича. Позивачі абсолютно переконані, що святість Петра Олексійовича поширюється на Кіпр, Британські Вірджінські острови, Росію, Молдову, інші закордонні та офшорні юрисдикції, де Петро Олексійович мінімізував витрати на інвестиційні чесноти задля допомоги нашій країні.

І в той же час з усіх сторін Петра Олексійовича травлять наклепами та образами. Травлять вже більше року. І колишні союзники, і вороги несправедливо ополчились на третю особу. І в той же час, як стверджує Петро Олексійович, він не позволяв собі когось критикувати — істинно всепрощення християнське, отримуючи по правій щоці третя особа смиренно підставляла ліву, страждаючи — але не порушуючи засад християнства. Та й сам Петро Олексійович неодноразово стверджував про свою відданість християнській церкві, що позивачі вважають повноцінним доказом його праведності та добропорядності.

Згідно з Положенням про Державний комітет України у справах релігій останній (затверджене Указом Президента України від 14 листопада 2000 року №1229/2000) вказаний комітет має одним із завдань забезпечення відповідно до законодавства реалізації права кожного на свободу світогляду і віросповідання, додержання принципів відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — від церкви, формування та регулювання відносин між державою, церквою та релігійними організаціями.

Позивачі вважають, що канонізація святої та мученицької, на їх думку людини — Петра Олексійовича Порошенка, є втіленням права позивачів на свободу совісті, оскільки наша країна дістане істинно достойного святого, який поєднав усі чесноти, необхідні для канонізації.

Встановлені ще Константинопольським патріархом досконале православ’я, вчинення усіх чеснот, за якими слідує протистояння за віру навіть до крові, проявлення надзвичайних знамень та чудес. Відданість християнству, служіння народові нашому та церкві, мужня боротьба з силами темряви, добровільне зречення багатств, скромність та смиренність з одного боку, і справжні дива економічного зростання підприємств, від яких добровільно та безкорисно відмовилась третя особа, з іншого боку — усе це, без сумніву, є ознаками святості Петра Олексійовича.

І при цьому ми бачимо торжество справедливості, коли усі правоохоронні та судові органи розвіюють наклепи на святу людину.

Генеральна прокуратура України закрила кримінальну справу, в якій фігурував Петро Олексійович, суди не приймають негативних рішень, парламентська слідча комісія наразі нічого поганого не встановила. Це свідчить про одне, що свята людина Петро Олексійович Порошенко нічого не крав, не брав хабарів, не поєднував владу і бізнес, не використовував службове становище у власних цілях та діяв завжди в межах чинного законодавства.

Істинно лукавий безсилий перед криштальною душею та світлими помислами, а відтак позивачі вважають, що поділившись з країною своєю святістю та благословенням небесним третя особа зробить добру справу для всієї країни, а відтак і для позивачів, у чому, серед іншого, також полягає інтерес позивачів.

Згідно ст. 16 ЦК України права та законні інтереси в Україні захищаються судом. Згідно ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюються на усі правовідносини.

На підставі наведеного вище, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 16 ЦК України, позивачі просять суд винести рішення, яким:

  1. Зобов’язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів серед християнських релігійних громад та конфесій на право причислити Порошенка Петра Олексійовича до числа святих мучеників.
  1. Зобов’язати Державний комітет України у справах релігій ініціювати питання та вжити всіх необхідних заходів серед християнських релігійних громад та конфесій щодо канонізації Порошенка Петра Олексійовича.

Позивачі: (підписи)

ПОРТНОВ А.В.

ПЕТРАШКО С.Я.

Коментарі