•  

«Ми починаєм КаВееН…»

990

До найсокровенніших людських бажань (побачити Париж і вмерти, помацати куб Кааби, дочекатися, коли у сусіди корова здохне, вийти заміж за Ігоря Шевченка) додалося теж нівроку екстравагантне: більше ніколи вже не бачити президента, котрий дякує народові, що зрадив свою країну.

Тепер, коли оці розумування остаточно втратили сенс і ніяким чином не можуть вплинути, зокрема, й на формування «кварталу-73» ‒ нова помийниця без нас сформована, час речі назвати своїми іменами.

Категорично відхрещуємося від колег, які наразі захоплено і на всі лади смакують висновок про беззаперечну перемогу демократії в Україні. Товариство, посміємо нагадати, що демократія сама по собі є інструментом! І тільки! Розумне суспільство використовує демократію собі на користь – підсаджує наверх потрібних людей і позбавляється негідників та непрофесіоналів, проводить реформи, буває – з різаниною по-живому, одним словом – удосконалюється. Бачимо взірцеві приклади застосування демократичних інструментів у громадах, котрі послуговуються здоровим глуздом. Згадайте швейцарський демократичний апофеоз, коли той чотиримовний, позаблоковий, аж ніби нестандартний загал відмовився від двох тисяч двохсот шістдесяти євро дармівщинки щомісяця! 67800 гривень. «Ох і дурні…», ‒ коментував ожирілу Центральну Європу наш голодний периферійний хутір.

Та допущений до демократії плебс перетворює інструмент у небезпечну іграшку. Люди вже собі гуль понабивали, обираючи очільниками популістів. На що вже наша спільна колиска СРСР, яка афішувала себе демократією найвищого рівня, і та ніколи не експериментувала ні з кухарками, ні з чабанами з приаральських степів, ні з токарями від верстата. Навіть народні артисти не кермували Міністерством культури! Ніколи механізатор найширшого профілю не міг бути призначеним головою райвиконкому. Що-що, а система підбору і резерву кадрів на совкових теренах працювала чітко. Ондечки Венесуелу вже стільки часу плющить від простого водія Мадуро. Демократією колись удатно скористалася NSDAP, обравши фюрером психопата.

Певно, колеги вже помітили – чим більше розперезується світ у демократичних вихилясах, тим настирніше дзижчить десь у нас всередині думка про доцільність монархічного світоустрою. Завидки беруть від святкування дев'яносто третіх іменин бабусі Єлизавети! Щоправда, останніми часами понесло й туманний Альбіон – англосакси вляпалися по самісінький Біг-Бен зі своїм демократичним брекзітом.

Зарано робити висновки, але хамсько-зневажлива процедура вписування Зеленського з кварталом в українську політику упевнює нас у підозрах, що Володимир Олександрович Зеленський на посту президента залишиться шоуменом. Швидше за все, кавеенівським виступом буде і політика його «прорідженої» адміністрації в Осокорках, і сумнівно «новаторського» кабміну з Розумковим, Дубиною та Данилюком. Острах бере від прогнозів щодо ланок майбутньої президентської вертикалі на місцях. Дивлячись, ким і чим були укомплектовані виборчі Зе!штаби, припускаємо настання і тут нової ери – ери випадкових пройдисвітів.

Ще інтимне. Можна було налаштувати себе на очікування ляпів у виконанні шоуменів. А вони ж неодмінно будуть! І злостиво тицяти у лоби 73 відсотків: «Ми ж попереджали! Бачили, очі, що купували…». Ні, панове. Плачі залишаємо за собою. Будемо щиро шкодувати, якщо що. Адже на кону – Україна.

Серед 73 відсотків зе!фанатів чимало наших друзів й у минулому однодумців. Запевнювати, що тепер, після їхньої перемоги, ми так само приязно будемо вітатися з ними, не станемо – то була б неправда. Переглянуті маркери, поцінування, у наших очах вони таки інші. Тому ввічливого «привіт» буде достатньо. Вже зараз їх шкодуємо. Адже невдовзі багатьом з них доведеться визнавати: лише несповна розуму громадянин міг купитися на казки про чотири тисячі доларів вчителям, карколомні пенсії і «кінець ери бідності» в зубожілій, воюючій країні. Тим благам з'явитися в Україні поки що нізвідки за визначенням!

Наші пани та панянки з освітою і ступенями, яким-не-яким місцем під сонцем і набутим інфантилізмом повелися на фантазії дилетанта винятково через тимчасові перебої з олією. Їм, глибоко законспірованим патріотам, навіть коли підвезуть олію і виявиться, що Великий Велосипедний Голобородько теж не знає таємного ходу до вигаданих ер, Майдану не підняти. Зокрема, й через сором'язливість. Вони мовчки будуть дискутувати з власним сумлінням. Що ж, до рук їм Аристотель.

А ось широкі плебейські маси, які про формальну логіку уявлення не мають, набагато радикальніше вимагатимуть обіцяного – швейцарської дармівщини отут і зараз. Самому поводиреві доведеться пожаліти, що сів не в свої санчата. Гетьман на велосипеді, консолідувавши одвічну неприязнь маргиналів до влади, привів під свої зелені прапори настільки різношерсту публіку, що її навіть електоратом називати боязно. Унісон голосів руськомірського Південного Сходу і безвізної Галичини за КоЗе був унікально ситуативним! Тріумфально злетівши винятково на популізмі, замішаному на ненависті до попередника, за відсутності програми і команди КоЗел дуже швидко відчує, як муляє йому завелика за розміром шапка Мономаха.

Зуб даємо, хіхікати не будемо.

Вадим Демиденко

Коментарі