•  

Поки що томосом єдиним

660

Поки що томосом єдиним

Рівень світоглядних протистоянь воцерковленого люду, зумовлених наданням автокефалії православній церкві України, чимось нагадує загострення пристрастей школярок-пубертаток, поведених на м'язовій організації неформального лідера випускного класу. У захопленого зненацька незвіданими досі духовними і фізіологічними муками дівчатка вселенського (загальношкільного) значення набувають чуприна, зав'язана на потилиці, бугриста поверхня плечового поясу, і здатність парубка смачно спльовувати упереміж з матом. Розумові здібності кумира до уваги не беруться.

Ілюструємо. В Ісааківському соборі С-Петербурга ще у 1986 році ми мали нагоду переконатись у справедливості впевненості Галілео Галілея у обертанні нашої колиски навколо своєї осі. Пам'ятаєте, інквізиція, малодушне відречення італійця, і нарешті його відчайдушне – «а вона таки крутиться!»? Стержень встановленого у соборі майже стометрового маятника Фуко збивав сірникову коробку на підлозі поодаль від площини обертання маятника на радість все ще подивованих неофітів – ти диви, точно крутиться. Посвячені не дадуть збрехати – діє невмолима сила Коріоліса.

Так ось, залишки матеріалістично налаштованих росіян наполягають на необхідності повернути унаочнення під баню собору. Але настоятель Ісаакія протоієрей Ісаєв (чи, бува, не родич Максима Максимовича? Штирлиця? Адже у них там усі руки з КДБ ростуть) у серпні минулого року виступив з ініціативою встановити в Ісаакії не маятник, а… кáпець св. Спиридона Тріміфунтського.

Принагідно, декілька слів про цього отця, покровителя нужденних, бізнесменів і базарних гендлярок. З усієї безлічі міфів про житіє Спиридона поділимося одним, який настрахав і нас, як фатальною невідворотністю покарання, так і лицемірством праведників.

Розповідають, що коли якийсь герой тогочасних (IV ст. по Різдву) анекдотів про тюхтія у відрядженні повернувся додому з ділових і тривалих мандрів, на нього чекала несподіванка – вагітна, звісно, не від нього, дружина. Тюхтій поскаржився Спиридону. Владика викликав блудницю і став чехвостити у хвіст і в гриву. Жіночка клялася, що дитя зачав законний муж буквально напередодні від'їзду. Та Спиридонові були відкриті і не такі таємниці! Сказав: «Безсоромнице! Великий гріх маєш замолити великим каяттям. Дитя не зродиться, доки не покаєшся!». Прийшов час дитятку на білий світ з'являтися, та де там! Корчать жіночку болі непереносимі, але стоїть на своєму – не гуляла, обмовили. Так і померла грішницею, не розродившись.

Спиридон, дізнавшись про загибель розпусниці, нарешті пожалів її і заодно зарікся вголос засуджувати людські вчинки – бачите, надто швидко суд вершиться. Таке, ніби й не знав владика про свої паранормальні обдарування!

Матеріальні рештки того святителя, ніби нелокалізовані кванти Генрі Степа, розкидані повсюдно: мощі перебувають на острові Корфу, віками не змінюючи температури у 36,6 за Цельсієм, десницю приватизувала церква Божої Матері Санта Марії в Римі, Покровському храму московського Данилового монастиря вдалося розжитися капцем. Ні, капець не з ноги Спиридона знятий по його кончині у 348 році, там складніше. Виявляється, святитель все ще бродить світами, офіруючи на користь вірних. Взуття зношується, тому його регулярно міняють на мощах. От один капець з чергової стоптаної пари і перепав московитам. До речі, обслуга мощів пояснити феномен «стирання спиридонових підошов» доступними їй фізичними законами не в змозі. А відеоспостереження встановити ліньки.

До нашого з ними розколу. Тільки но Константинопольський патріарх Варфоломій натякнув, що питання з томосом УПЦ практично вирішене і нічиє заступництво з папою римським включно вже гундяївцям не поможе, процедура розміщення святого взуття грецького походження у соборі була призупинена. Капець Спиридона попав до санкційного списку разом з Афоном, Стамбульським приходом і розкольником Варфоломієм.

Компромісно налаштовані санкт-петербуржці пропонують замість маятника Фуко підвісити в Ісаакіївському соборі капець Спиридона – силі Коріоліса байдуже, що гойдати.

Отаке дріб'язкове, ворохобне і не маюче до віри з Господом ніякого стосунку ллється на наші агностичні душі вже котрий день з ранку до вечора і навпаки. Петра Олексійовича розуміємо, вдячні за ефективну політику. Співчуваємо президентській родині – не кожен з нас удатний вистояти годинами оті всі фанарські і софійські властиво нуднуваті служби. Міністрам зі спікерами так і треба – нехай приймають муки за народ.

Вже й за себе побоюємося, що як не стачить сили духовної противитися? Доведеться приймати постриг.

Вадим Демиденко

 

Коментарі