•  

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ МІФ УКРАЇНИ

550
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ МІФ УКРАЇНИ

Автор цієї статті Сергій Гладкевич працював головним природознавцем, заступником директора Ічнянського національного природного парку. Однак там процвітало браконьєрство, несанкціонована вирубка лісу та корупційні схеми. Після того, як він відмовився підписувати сумнівні тендерні документи на суму 13 мільйонів грн., його «попросили» з роботи. Коли ж він оприлюднив докази порушень і звернувся до Міністерства екології, йому почали погрожувати. Наступного дня після публікації відкритого звернення біолог знайшов мертвим свого собаку, демонстративно повішеного біля входу на подвір’я.

ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ МІФ УКРАЇНИ

Національні природні парки, заповідники та інші об’єкти природно-заповідного фонду України створюються для збереження природи й розвитку туризму, тобто, популяризації природоохоронних знань.

От що з цього приводу написано в ст.20 Закону про природно-заповідний фонд України: «Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність».

Та це, як то кажуть, у теорії. На практиці все інакше. Візьмемо для прикладу Ічнянський національний природний парк, розташований у Чернігівській області, за якихось півтори сотні кілометрів від Києва.

Отже, парк існує більше десяти років, і коли його створювали, місцевому населенню, у якого фактично забрали землі під високі ідеї охорони природи, обіцяли й полювання, й риболовлю, й хороші дороги… У результаті за весь час існування парку нічого з обіцяного не тільки не виконана, а навпаки. Парк став, по суті, «сімейним підприємством», де працюють родинами або ж за сімейними рекомендаціями. Уся «природоохоронна робота» паркузводиться в основному до рубок. Їх тут лукаво обзивають санітарними рубками або ж природоохоронними заходами.

Разом з тим, за весь час існування парку не розроблено жодної наукової програми з охорони рідкісних видів тварин, більше того, співробітники парку навіть не знають, які види рідкісні і які занесені до Червоної книги. А що охороняється в заповідних зонах, теж не відомо… Тобто, заповідні зони існують для того, щоб… бути. Так заведено, щоб у парку було сто-двісті гектарів заповідних зон, от вони і є, а що там такого, що вимагає режиму заповідності, які рідкісні рослини чи тварини – невідомо нікому. А все тому, що головний показник – це відсоток заповідності, тобто, не кількість видів тварин і рослин, а абстрактна цифра.

Сьогодні в Україні є більше сорока національних природних парків. Фінансування їх далеке, дуже далеке від ідеального. При цьому Міністерство екології з завидною наполегливістю ратує зарозширення особливо охоронюваних територій і створення нових національних природних парків. І все це замість того, щоб забезпечити необхідне фінансування й керування вже існуючими парками, адже простіше просто розширювати абстрактний відсоток заповідності!

А тепер давайте порівняємо. Для прикладу візьмемо середньостатистичне успішне мисливське господарство, де тварини - не просто міфічний відсоток заповідності, а абсолютно конкретний показник, тому що для мисливського господарства це - гроші. У національному природному парку працює близько тридцяти осіб охорони. А от в мисливському господарстві – тільки троє. Так, усього троє осіб охорони. Однак вони справді працюють! І результати перед очима. Якщо в парку немає жодного лося, то в мисливському господарстві їх кілька десятків. При цьому вони не бігають з кута в куток, як н заповідній території під пресом юрб браконьєрів, а спокійно пересуваються по території господарства. Абсурд, скажете? Так, загалом, бо ті, хто, за нормами закону, має охороняти, не дуже й охороняють, швидше створюють видимість, а от ті, хто нібито «знищують і стріляють», насправді оберігають.

Крім того, потрібно врахувати такий серйозний фактор, як браконьєрство. Пам’ятаєте, як зображали браконьєра ще зовсім недавно? Такий неголений, злегка напідпитку чолов’яга, у тілогрійці й шапці-вушанці. Нині браконьєри стали іншими. Дуже часто це досить респектабельний багатий чоловік. У нього дорогі машини, зброя, тепловізори тощо…

Полювання завжди було недешевим заняттям, а незаконне полювання тим більше. Браконьєрство, як явище, у нас є практично скрізь, але, як це дивно, у мисливських господарствах його значно менше, оскільки для мисливців і для власника господарства тварини, що живуть на його території, – це ресурс, який приносить явний і зрозумілий прибуток і, звичайно, має значення також питання престижу. Бо як же це так, я – поважна людина, маю власне мисливське господарство, а тут якісь ліві пацани в мене колобродять. Недобре.

Інша справа заповідна території. Якщо директор хоч трохи себе поважає, то територія ще якось контролюється, хоча для цього часто бракує транспорту, пального і кваліфікованого персоналу. А якщо директор далекий від цього, то йому головне, щоб папірці вчасно нагору надсилалися й усе було зовні тихо, то всім може заправляти простий начальник охорони. Тим більше, часто начальник охорони сам з колишніх браконьєрів. Раніше він сам тікав і ховався, а тепер навіщо? Ти в законі, камуфльований костюм, погони такі-сякі, на лобі кокарда… Усі ліси-поля твої, як хочеш, так і крутиш, хто тебе перевірить? А якщо й приїде «раптом» перевірка, то питання для розумних людей для того й існують, щоб їх вирішувати.

Загалом, справи складаються так. Поки чиновники, убравши все в красиві слова типу «моніторинг», кадастр», «імплементація» та інше, розповідають, як усе в нас добре. А насправді бідному зайчикові, а тим більше лосеві й притулитися ніде. Скрізь на нього чатує гостре око браконьєра.

Перший показник рівня браконьєрства на будь-якій території – це стан тварин, їхня чисельність, реакція на людину, на транспорт. От порівняйте: у будь-якій європейській країні їдеш, і навіть у звичайному лісі стоять собі козулі, зайці пасуться, олені ходять спокійно… А в нас? У нас варто з’явитися свіжому сліду лося, як відразу з’являється купа охочих не тільки на нього подивитися, а й уполювати.

Заради справедливості потрібно сказати, що буває й так: організовують новий національний природний парк, обіцяють людям, місцевій громадськості, у якої по суті справи забирають цю землю, угіддя, золоті гори (робочі місця, полювання, риболовлю, гриби…). А потім – раз! Як тільки все підписано, виявляється, що полювання «раптом» заборонене, та й по гриби не скрізь можна ходити… А потім, що особливо прикро місцевому населенню, їм полювати там, де вони все життя полювали, не можна. Та це тільки їм, а комусь же й можна, навіть більше, це ще й оформляється як селекційний (науковий) відстріл, загалом, у законі знайдеться дірка для грошовитої або просто потрібної людини.

У багатьох країнах прийнята така практика: у національному природному парку тварини розмножуються, живуть, територія ретельно охороняється, а надлишок популяції, вважай молодняк, іде за територію, і вже в мисливських господарствах, на цілком законних підставах відбуваються полювання. У нас же все з точністю до навпаки!

У мисливських господарствах, де налагоджена охорона угідь за рахунок власників, тварини живуть і розмножуються. А потім, коли вирішуються покинути територію, відразу з’являється купа охочих забрати нічийне… Дивно, правда?

Якщо хтось сумнівається в цьому, візьміть просто проаналізуйте витрати (транспорт, пальне, утримання служби охорони) будь-якого мисливського господарства й національного природного парку на охорону території. Ви будете, м'яко кажучи, здивовані. Але ж, – скаже шокований читач, – у заповідниках і національних природних парках працюють ентузіасти й люди, які люблять природу… І таке є! Та це одиниці, які не надто можуть впливати на ситуацію.

І це якщо припустити, що всі об’єкти природно-заповідного фонду України справді створюються для реальної роботи, для природи, для нас з вами, а не на «папері» і для звітів про витрачання багатомільйонних сум (так, так!). Смішно звучить, правда? Так, але все-таки уявіть, що от організував національний природний парк, територія його чітко позначена, тобто, місцеве населення знає, що де можна й що не можна. Створюються рекреаційні зони, вирішується питання щодо правильного використання природних ресурсів – і всім добре. Так, зазначте, усім добре: і людям, і тваринам.

А поки що в нас існують усі разом і якось окремо. «Європеїзовані» чиновники в Києві – це одне, а українська глибинка з її моторошними реаліями правового свавілля – це зовсім інше. От приїжджаєте ви на територію, а там обдерті аншлаги, дороги второвані, звіра вдень з вогнем не знайти. Хоча знайти можна, якщо пошукати: черепи або кістки…

Колись був такий випадок. Невелика річечка. На березі сидить дід і неспішно складає сітки з човна в торбу. Підходжу, запитую: «Як риболовля, дядьку?». Він відповідає: «Подивися…». Дивлюся. Лежить штуки чотири карасі, як постоли. Я кажу: «Гарні… А чого так мало?». А він у відповідь: «А мені вистачить!» Так, саме «вистачить», досить.

Зараз таке враження, що в нас, у більшості, цей регулятор, коли «вистачить», геть зламався. Ніяк не наїдяться, не нагребуться! Якщо натрапили на стадо кабанів, потрібно вибити все. А після мене, хоч потоп.

Розгул браконьєрства не тільки у вседозволеності, але й у безкарності. У КК України є стаття, що передбачає позбавлення волі за браконьєрство. Та як часто її застосовують? Розслідування справ щодо браконьєрства вимагає відповідної кваліфікації на всіх стадіях виробництва. Від фіксування факту правопорушення, до судового виробництва й, власне, судів.

При цьому, як виявилося, браконьєрство – це не найстрашніше зло! Усе в порівнянні, як відомо.

Нещодавно у Верховній Раді України були прийняті поправки до Закону "Про природно-заповідний фонд України", які забороняють у заповідниках практично все: проведення біотехнічних заходів, гасіння пожеж. На практиці це призведе до того, що, наприклад, у лісовому заповіднику, якщо загоряється ліс, то це «природний процес» і гасити його не можна.

Тож завдяки зусиллям відомих «телеекологів» ми пішли шляхом абсолютної заповідності. Воно, звичайно, красиво звучить – недоторкана природа, природа сама відновиться… Але потрібно розуміти, що для того, щоб відновитися, у природи мають бути певні ресурси й масштаб. А в нас дикої природи, у розумінні недоторканої, не потривоженої людиною, немає ніде. Браконьєрство, використання пестицидів, шумове забруднення, пряме переслідування або турбування – усе це в комплексі негативно впливає на природні процеси. Знову-таки давайте проведемо аналогію з мисливським господарством. Що потрібно для успішного ведення мисливського господарства? Управління територією, охорона й використання «науки», тобто, досвіду ведення мисливського господарства для певних умов. Так, скажімо, для фазана потрібні одні умови, а для зайця-русака – інші.

Те саме й у природно-заповідній справі: усе мусить базуватися на висновках і рекомендаціях учених, це головне. Плюс нормальна робота служби охорони парку або заповідника, плюс ефективне управління; тільки така комбі­нація може привести до успіху! І результати впровадження ідеї абсолютної заповідності не змусять на себе довго чекати. Інакше це призведе не тільки до повної деградації заповідних територій, але й до незворотних змін.

Зараз важливо, щоб чиновники, які ухвалюють рішення, і громадськість, яка трохи впливає на ці рішення, знайшли спільну мову й зробили спільні кроки до реального збереження природи України. Щоб відсоток заповідності з міфічної, абстрактної цифри перетворився на реальну кількість збережених лосів, зубрів, рисей, вовків, звичайних і рідкісних тварин.

Сергій Гладкевич, біолог 

Від редакції: Ми недаремно подали статтю про справжню ситуацію в національних природних парках України. Адже зараз вирішується питання про створення такого ж у Лохвицькому районі, що викликало не лише бурхливу дискусію, а й спротив з боку громади, про що нещодавно писав "Останній бастіон".

Лохвицька громада – проти створення національного природного парку, або Кому сподобалася земля в заплаві Сули?

<a href="http://bastion.tv/news/lohvicka-gromada-proti-stvorennya-nacionalnogo-prirodnogo-parku-abo-komu-spodobalasya-zemlya-v-zaplavi-suli/">http://bastion.tv/news/lohvicka-gromada-proti-stvo...</a>

Коментарі