•  

Репортажі з-за кобищанських парканів: 69

770

Репортаж 69: про те, як соціаліст Кива село рятував

Ми, як і ви, кобищанці, із занепокоєнням спостерігали за перебігом анамнезу путінського осіннього загострення, цього разу розбила недопалка «морська хвороба». До сліз доводила жаліслива емпатія, виявлена світовими лідерами до блідої молі! Близька приятелька, компаньйонка пацієнта по Nord Stream 2 фрау Меркель повелася на маячню представника РФ у ООН Дмітрія Полянського і теж переплутала розстановку сил під Керченським мостом: сердешній згарячу привиділося, що десант з двох катерів та буксира ВМС вже повернув Україні Кубань і ось-ось відкриє філію Рошен'у у Краснодарі. Тож канцлерку пробило на гостре співчуття до страстотерпців з руського міру, мовляв, дайте укропи Владіміру Владіміровічу спокій. Романтикові серу Трампу Азовська акваторія здалеку ввижається дитячою пісочницею, то він порадив Володьї з Пьйотром перетерти «проблему з машинкою» (таран і розстріл українського ретро-буксирчика) тет-на-тет. Показово грізний генсек НАТО herr Йєнс Столтенберг відважно настрахав гопника тим, що буде ще прискіпливіше відстежувати його падучу. Цього разу вже не на жарт занепокоєний подіями під мостом голова Європарламенту Антоніо Таяні здивував несподіваним: «Я закликаю обидві сторони співробітничати задля пошуку позитивного вирішення конфлікту в Керченській протоці». Нічого собі радикал! Не зраджує себе й імпотентний Євросоюз – з пафосом оприлюднив чергове «брюссельське» попередження, що, мовляв, теє то як його.

І ми, задивившись, як жижки у вована трусяться, ледве не проґавили збурення місцевих вогнищ психічно-політичного розладу. З хрестоматійним прикладом невігластва вистрибнули, як Пилип з конопель, штатні агрономи Соцпартії. Хлопці з отаманом, і паралельно – педагогом-психологом, Іллею Володимировичем Кивою вирішили цього разу порятувати українське село (https://blog.poltava.to/kyva/7653/).

Наперед, щоби не виникало у опонентів запитань на кшталт «а самі ви, дядьку, до села яким боком?», афішуємо – смирну кобилу запряжемо хвилин за двадцять (роки!), супонь затягнемо, черезсідельник не провисне, шлею з-під хвоста приберемо і кобила стоятиме попереду воза.

Коментувати усю лівацьку тріскотню далеких від предмету розмови «аграріїв» Киви немає потреби. Стандартний набір лякачок і прожектів. І ми б радили краянам не заморочуватися нікчемним текстом, достатньо й того, що ми ним замацюрилися.

Але просимо кобищанців звернути увагу на дві позиції. Адже не соціалістами одними повниться виборчий піар, і ще не один «агроном», чиє уявлення про аграрну сферу обмежується рецептом малосольних огірків, буде рятувати село у себе на маєтку.

По-перше, не слід вестися на розпачливі зойки ліваків. У них навіть відчай – і проплачений, і сценічно поставлений. Ось зразок соціалістичного «рятуйте!» Іллі Киви: «Щороку в Україні зникає понад 15 сіл і селищ міського типу. А в цілому за 27 років незалежності Україна втратила близько 500 адміністративних сільських одиниць. Жахливо усвідомлювати, що села в нашій державі вимирають шаленими темпами. Це катастрофа для всієї країни, але, мабуть, не для наших політиків, які ґвалтують землю і кидають людей напризволяще».

"От правду Ілля ріже! Земляк!",  ̶  погодиться із соціалістом покинутий напризволяще «баригою Порошенком» дядько, вивертаючи останню цеглину з руїн трохи раніше покинутого політиками корівника. «Як у воду дивиться!»,  ̶  піддакне дядькові тітка, мстиво розпалюючи грубу сторінками зі сорок п'ятого тому повного зібрання творів Ілліча, на яких чужий вождь у чужі часи теж мріяв «Про кооперацію».

Але корінь зла – в іншому. Напасть, яка спіткала українське село – вселенська. Тому ми б з величезною увагою вислухали не Ваші, пане Ілля, а фахові версії виходу із сільського глухого кутка. Наші з дядьком посполиті розумки не здатні «ввіпхнути те, що не впихається»! Ні соціалісти, ні зажопники, ні «наш» до ручки Мураєв, ні БПП з НФ ніяким чином не загонять наймиліше на світі село, нашу рідну колиску у загінку десятикорпусного плуга Kverneland RW 100 … Звісно, можна якось і лопатою усім хутором перекопати гектар-другий щедро политого пропагандистськими сльозами полтавського поля. Тільки який дурень буде торгуватися з хуторянами за у рази дорожче збіжжя?!

Зникаючі села – не лише українська проблема. Послухайте вченого, експерта із демографічних питань Берлінського інституту популяції та розвитку Стефена Кренерта: «Села Європи у тому вигляді, який зберігався століттями, зникнуть, бо у них немає перспективи. Натомість, розвиватимуться нові види заміських населених пунктів».

Земна куля стрімко урбанізується. До 2050 року кількість міських жителів в Україні збільшиться удвічі у порівнянні з 1950 роком, українців-містян у 2050 році буде майже 80 відсотків (наразі – 69). Соціалістам з хутору нагадуємо, що у недалекому 1800 році на планеті у містах жило лише 2% людей. І сьогодні щодень (!) із села до міста мігрують майже 180 000 осіб. Ви б ще, аграрний наш, порахували зниклі начисто трипільські села, той нарід був поголовно селянським.

По-друге, коли вже приспічить вам, кобищанці, погортати партійну макулатуру, вигрібайте з полови щось хоч би трохи серйозне. Фахова версія розв'язання проблеми українського села (принаймні, його збереження на якийсь десяток-другий років) обов'язковою складовою містить ринок землі.

У запропонованій електоральним лохам розкладці соціалістів жодним словом не згадано про цей основний рушій аграрних змін. Тому тим, хто повірить Киві, про світлини кремезного українського фермера з привітною молодицею і купою гарненьких діточок на фоні кукурудзяного лану у чотири метри заввишки і поодаль половіючого житнього поля, грядок з екологічно цнотливими помідорами (без білих решіток всередині), ґелґочучого гусятника і трьох-чотирьох корівчин національної червоної степової породи доведеться забути. Навіки.

Вчитайтеся у соціалістичний панегірик новітнім Васюкам, цитуємо Іллю Володимировича: «…Тисячі людей будуть працевлаштовані, сотні населених пунктів піднімуться на ноги і стануть автономними… Селяни … зможуть самі розпоряджатися своєю землею і своїм урожаєм … Гроші будуть залишатися всередині сіл, і це відразу спричинить розвиток інфраструктури та покращення умов життя людей…».

Продовжуємо. У вишневих садках під дзижчання вгодованих хрущів усі поголовно посполиті впереміжку із втомленими плугатарями грають у шахи на гроші. На леваді за спільною, переповненою збіжжям коморою один поперед одного приземляються лоукости. Це на заклик рідної СПУ до отчих чорноземів повертаються з Польщі справжні патріоти: з діда-прадіда майстри машинного доїння і відгодівлі великої рогатої худоби, комбайнери-герої жнив, комірники і спеціалісти зі штучного осіменіння, секретарі партійних організацій… Ілля Володимирович біля трапу записує усіх до колгоспу і мріє: «Ще одну корівку купимо…». На нього із-за реставрованого пам'ятника Марксу-Енгельсу-Леніну-Киві скептично поглядає, втомлено опершись на вила, колега-конкурент Олег Валерійович Ляшко – мовляв, ну-ну…

Вадим Демиденко

Коментарі